Чого тільки не робив ЄС для президента Януковича! За ним бігли навздогін аж до самозречення, а він міг провокувати та відмовляти скільки хотів. І весь час у Брюсселі бачили якісь ознаки надії, що він підпише так довго плановану угоду про асоціацію, що мала наблизити його країну до європейського проекту. І Янукович подавав такі сигнали надії. Це було наслідком не нерішучості, а розрахунку. Добре дозовано та з регулярним інтервалом він подавав свої двозначні сигнали.

Янукович хотів торгуватися

У листопаді він спершу ошелешив ЄС заявою, що його країна зупиняє роботу з підготовки угоди, яка після тривалої роботи вже була готова до підписання. Замість цього він вирішив розвернутися у бік Москви. Кількома днями пізніше він все одно поїхав до Вільнюса на саміт "Східного партнерства" ЄС, де мали підписувати угоду.

Там він сказав керівникам урядів і держав ЄС, що й надалі прагне підписання угоди, але ЄС мусить піти назустріч у фінансовому плані. Адже, за його словами, він опинився під тиском Москви і від зближення з Заходом Україна зазнає таких торговельних втрат від Росії, що ЄС має це фінансово компенсувати. Хоча посилання на тиск з боку Росії і справжнє, але шантажистом був сам Янукович.

ЄС дуже довго підігрував

Він достатньо довго вів свою гру. І йому вдавалося це тільки тому, що ЄС це сам дозволив. Навіть коли Янукович допустив атаку правоохоронців на демонстрантів у Києві через якісь кілька годин після розмови з верховною уповноваженою ЄС з питань політики та безпеки, і ще тоді, коли вона перебувала в місті, навіть після цієї провокації Кетрин Ештон ще мала з ним справу.

Після повернення з Києва вона оголосила, що Янукович має намір підписати угоду. Її виступ був просто-таки прикрим. Але тепер, нарешті, розворот. ЄС бере ініціативу в свої руки і зачиняє Януковичу двері, які досі, попри всю безцеремонність з його боку, тримали відчиненими.

Відмова президентові, не країні

Можна виходити з того, що рішенню припинити співпрацю передували великі дискусії в самій Єврокомісії. Одні, серед яких, мабуть, і Ештон, могли аргументувати тим, що продовжувати переговори з Януковичем - в інтересах обох сторін. Інші могли казати, що він намагається розіграти один проти одного Москву і Брюссель, щоб одержати якомога більшу підтримку для своєї держави, котра перебуває в стані фінансового та економічного занепаду. Ця сторона, очевидно, перемогла. І це правильно. Торгуватися далі вже нема як, цьому покладено край.

Боротьба за правильне поводження з Україною є зрозумілою. Адже ЄС не хоче повністю припиняти діалог з країною. Масові демонстрації показали, яким сильним є бажання зближення із Заходом. Важливо, що відмова стосується не країни, а президента Віктора Януковича. З ним ЄС не може більше розмовляти. А з іншими - так. Але він залишається президентом. З опозицією не можна вести міждержавні переговори. Тому Євросоюзу наразі нічого іншого не залишається, як зачекати, як розвиватиметься далі внутрішньополітична ситуація в Україні, та підтримувати справу української опозиції.

ЄС хоча й виступає за опозицію, котра відстоює проєвропейський курс України, але обов'язково мусить наполягати на тому, щоб протести залишалися мирними та не було провокацій. Як би не складно було змиритися з думкою, що, можливо, нагода знову почати серйозні перемовини про угоду про асоціацію випаде лише після президентських виборів 2015 року, а можливо, і ще пізніше.

Тільки ЄС пропонує країні справжню перспективу

Але могло б бути й дещо інакше. ЄС для Януковича та України - найкраща перспектива. Натомість Росія може у будь-який момент забрати назад свої задекларовані поблажки. Під час газової війни в минулому неодноразово було видно, як безцеремонно поводяться з "культурно спорідненими" державами, якщо вони не слухаються.

Тож, могло би бути ймовірним, якби Янукович і передумав. Якби він переконливо показав, що хоче вести свою країну в напрямку Європи, то ЄС мав би знову відчинити двері. Але до того - ні.