Єдина зустріч Меркель та Шульца у передвиборній кампанії ясно показала Німеччині принаймні одне - християнським та соціал-демократам більше не можна бути у коаліції. Такого висновку дійшов редактор DW Крістоф Штрак.
Реклама
Це не було дуеллю. Це навіть складно назвати обміном випадами. Так звана "теледуель", як її охрестили п'ять провідних німецьких мовників, напевне, була найслабшою від запуску формату в 2002 році. І це каже багато не лише про німецьку політику, але й про німецьке телебачення.
Публіка мовчить, політики говорять
Канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) була проти соціал-демократа Мартіна Шульца (Martin Schulz) - хоча, скоріше, разом із ним. Публіка мовчала, поки обидва політики, чиї політичні сили вже чотири роки у парламентській коаліції керують Німеччиною, - сперечалися за посередництва чотирьох журналістів.
Публіка мовчала не лише біля берлінського телецентру, де знімали дебати. Попри бурхливий розвиток німецької економіки, у країні ледь порушують тему соціального напруження у суспільстві. Не згадували про них і за півтори години суперечки. Мовчали про дедалі гірше становище багатьох сімей, про виклики та можливості цифрової економіки, глобалізацію та освіту.
Замість цього надто багато часу приділили розмовам про приймання та інтеграцію біженців, а на початку дебатів - ще й багаторазовим згадкам про події 2015 року. Безумовно, політики мусять реагувати на незадоволення, що час від часу спалахує у населення. Але в цьому випадку популізм поєднався із педантичністю політиків-професіоналів.
Три питання зовнішньої політики
Утім, чимало часу приділили цілій низці питань зовнішньої політики. Передовсім йшлося про "турецьке питання". Як керівниця ХДС, так і лідер СДПН пообіцяли зміну курсу щодо Анкари. Зокрема - відмовитися від переговорів про митний союз, а також від розмов про можливе членство Туреччини в ЄС. Соціал-демократи довго наполягали на тому, щоб не зачиняти Анкарі двері до Євросоюзу, консервативні християнські демократи навпаки ж прагнули цього. Тепер питання не стоїть - турецький режим заарештовує громадян Німеччини, фактично беручи їх в заручники, тож ставлення Берліна до Анкари нарешті змінюється.
По-друге, обговорювали зростання напруженості довкола Північної Кореї, що в гіршому випадку загрожує масштабною війною. Тут Меркель спокійно використала власний досвід на чолі уряду та перерахувала заплановані телефонні переговори з Москвою, Пекіном, Токіо, Сеулом і Вашингтоном.
Третє питання - чемпіонат світу з футболу 2022 року. Меркель і Шульц не схвалюють проведення змагання у Катарі. Таке єднання оцінок зустрічається нечасто. Про це варто згадати, коли можновладці наступного разу відправляться до країн Перської затоки з почетом торговельних представників.
Дуель пішла у порожнечу
Якщо 97-хвилинні дебати щось і продемонстрували ввечері 3 вересня, так це те, що Німеччині більше не потрібна "велика коаліція". Консерватори та соціал-демократи аж надто довго співіснують під одним дахом. Вони вже не можуть терпіти один одного. І дебати ясно показали - кожен з партнерів ясно розуміє хиби та шкідливі звички іншого. Звісно, демократії потрібна сильна влада. Але демократії потрібна і сильна опозиція. І дуель без опозиції зникає у порожнечі та веде в нікуди. У неділю ввечері це вкотре стало ясно.
Від 2005 року у Німеччині на кожних виборів відбувається лише одна телевізійна дуель політичних "важковаговиків". І це правильно. Адже Німеччина - це парламентська демократія, а не президентська республіка де, наприклад, хвиля теледебатів винесла би Дональда Трампа на вершину. У німецькій системі голосують за партії, а не за голову уряду. І в парламентській демократії повинна бути програмна робота співпраця з опозицією. І саме цього бракувало у вечірній дискусії, яка зібрала перед екранами мільйони німецьких виборців.
Меркель чи Шульц: хто попереду за місяць до виборів у Бундестаг? (24.08.2017)
02:37
Німецькі канцлери: від Аденауера до Меркель
У Німеччині з 1949 року було сім федеральних канцлерів та одна канцлерка. Хто ці сім попередників Анґели Меркель? Огляд про канцлерів та їхню діяльність.
Фото: picture-alliance/dpa
Конрад Аденауер (ХДС), 1949 - 1963
Конрад Аденауер був першим німецьким федеральним канцлером. За часів його керівництва ще молода Федеративна Республіка стала суверенною державою, у зовнішній політиці він був чіткої прозахідної орієнтації. Урядовий стиль Аденауера вважали авторитарним. За походженням він був з Рейнського регіону і тому добився того, щоб Бонн став столицею.
Фото: picture alliance/Kurt Rohwedder
Людвіґ Ергард (ХДС), 1963 - 1966
У 1963 році ХДС змусила вже 87-річного Аденауера до відставки та зробила його наступником Людвіґа Ергарда. Ергард зажив популярності як міністр економіки, пропагуючи соціальну ринкову економіку, і став "батьком" західнонімецького економічного дива. Його лише зрідка можна було бачити без сигари. Щодня він викурював близько 15 штук. 1966 року Ергард пішов у відставку з канцлерської посади.
Фото: picture-alliance/dpa
Курт Ґеорґ Кізинґер (ХДС), 1966 - 1969
Курт Ґеорґ Кізинґер сформував першу велику коаліцію Німеччини із ХДС та СДПН, якій вдалося надати поштовх кволій економіці. Ухвалення законів про надзвичайний стан, які надавали владі у випадку кризи надзвичайних повноважень, змусило молодь вийти на акції протесту. Так народився студентський рух. Кізінґер був суперечливою постаттю через його націонал-соціалістичне минуле.
Фото: picture-alliance/dpa
Віллі Брандт (СДПН), 1969 - 1974
Суспільні перетворення принесли зміни у політиці: Віллі Брандт став першим соціал-демократом на посаді канцлера ФРН. Ставши на коліна перед меморіалом у колишньому варшавському гетто і попросивши вибачення за жорстокості нацизму, він зробив великий жест примирення. Йому вдалося зняти напругу в відносинах між країнами західної та східної Європи, за що він здобув 1971 року Нобелівську премію миру.
Фото: picture-alliance/dpa
Гельмут Шмідт (СДПН), 1974 - 1982
Гельмут Шмідт обійняв посаду канцлера після відставки однопартійця Віллі Брандта. Його правління супроводжували нафтова криза, інфляція та економічний застій. Шмідт був тверезим та ефективним керівником. Терору лівих екстремістів з так званої Фракції Червоної Армії (RAF) не дозволив диктувати – відмовився виконати вимоги терористів. Шмідта скинули шляхом вотуму недовіри.
Фото: picture-alliance/dpa
Гельмут Коль (ХДС), 1982 - 1998
Його правління тривало рекордно довго - 16 років. Гельмута Коля якийсь час вважали майстром політичної "відсидки" - обережний, не схильний до помилок, але і без особливої снаги до реформ. Однак саме на ньому лежить історична заслуга - возз'єднання Німеччини та структурна відбудова колишньої НДР. Коль був не лише "канцлером німецької єдності", а й великим поборником об'єднаної Європи.
Фото: picture-alliance/augenklick/J. Fromme
Ґергард Шредер (СДПН), 1998 - 2005
Після чотирьох періодів правління Коля прийшли мінливі настрої. Ґергард Шредер став канцлером першого "червоно-зеленого" уряду. За часів його канцлерства Бундесвер уперше взяв участь у військових операціях НАТО, зокрема в Афганістані. Розпочата ним перебудова системи соцзабезпечення призвела до напруженості усередині партії, багато людей вийшли на вулиці, протестуючи проти скорочення соцвиплат.
Фото: picture-alliance/dpa
Анґела Меркель (ХДС), з 2005-го
Анґела Меркель стала у 2005 році першою канцлеркою. Одним з її найбільших випробувань є нинішня фінансова та економічна криза. Меркель уособлює прагматичний стиль керування. Так, після аварії реактора на Фукусімі вона взяла курс на відмову від атомної енергетики, хоча перед цим була проти. Невід'ємною частиною образу канцлерки є її піджаки усіх можливих кольорів і відтінків.