Це не було дуеллю. Це навіть складно назвати обміном випадами. Так звана "теледуель", як її охрестили п'ять провідних німецьких мовників, напевне, була найслабшою від запуску формату в 2002 році. І це каже багато не лише про німецьку політику, але й про німецьке телебачення.

Публіка мовчить, політики говорять

Канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) була проти соціал-демократа Мартіна Шульца (Martin Schulz) - хоча, скоріше, разом із ним. Публіка мовчала, поки обидва політики, чиї політичні сили вже чотири роки у парламентській коаліції керують Німеччиною, - сперечалися за посередництва чотирьох журналістів.

Публіка мовчала не лише біля берлінського телецентру,  де знімали дебати. Попри бурхливий розвиток німецької економіки, у країні ледь порушують тему соціального напруження у суспільстві. Не згадували про них і за півтори години суперечки. Мовчали про дедалі гірше становище багатьох сімей, про виклики та можливості цифрової економіки, глобалізацію та освіту.

Замість цього надто багато часу приділили розмовам про приймання та інтеграцію біженців, а на початку дебатів - ще й багаторазовим згадкам про події 2015 року. Безумовно, політики мусять реагувати на незадоволення, що час від часу спалахує у населення. Але в цьому випадку популізм поєднався із педантичністю політиків-професіоналів.

Три питання зовнішньої політики

Утім, чимало часу приділили цілій низці питань зовнішньої політики. Передовсім йшлося про "турецьке питання". Як керівниця ХДС, так і лідер СДПН пообіцяли зміну курсу щодо Анкари. Зокрема - відмовитися від переговорів про митний союз, а також від розмов про можливе членство Туреччини в ЄС. Соціал-демократи довго наполягали на тому, щоб не зачиняти Анкарі двері до Євросоюзу, консервативні християнські демократи навпаки ж прагнули цього. Тепер питання не стоїть - турецький режим заарештовує громадян Німеччини, фактично беручи їх в заручники, тож ставлення Берліна до Анкари нарешті змінюється.

По-друге, обговорювали зростання напруженості довкола Північної Кореї, що в гіршому випадку загрожує масштабною війною. Тут Меркель спокійно використала власний досвід на чолі уряду та перерахувала заплановані телефонні переговори з Москвою, Пекіном, Токіо, Сеулом і Вашингтоном.

Третє питання - чемпіонат світу з футболу 2022 року. Меркель і Шульц не схвалюють проведення змагання у Катарі. Таке єднання оцінок зустрічається нечасто. Про це варто згадати, коли можновладці наступного разу відправляться до країн Перської затоки з почетом торговельних представників.

Дуель пішла у порожнечу

Якщо 97-хвилинні дебати щось і продемонстрували ввечері 3 вересня, так це те, що Німеччині більше не потрібна "велика коаліція". Консерватори та соціал-демократи аж надто довго співіснують під одним дахом. Вони вже не можуть терпіти один одного. І дебати ясно показали - кожен з партнерів ясно розуміє хиби та шкідливі звички іншого. Звісно, демократії потрібна сильна влада. Але демократії потрібна і сильна опозиція. І дуель без опозиції зникає у порожнечі та веде в нікуди. У неділю ввечері це вкотре стало ясно.

Від 2005 року у Німеччині на кожних виборів відбувається лише одна телевізійна дуель політичних "важковаговиків". І це правильно. Адже Німеччина - це парламентська демократія, а не президентська республіка де, наприклад, хвиля теледебатів винесла би Дональда Трампа на вершину. У німецькій системі голосують за партії, а не за голову уряду. І в парламентській демократії повинна бути програмна робота співпраця з опозицією. І саме цього бракувало у вечірній дискусії, яка зібрала перед екранами мільйони німецьких виборців.