Керівництво Китаю гріється у променях своїх гаданих успіхів з нагоди 70-річчя заснування КНР. Американський китаїст Перрі Лінк - про проблеми компартії на чолі зі Сі Цзіньпінем.
Реклама
Людина у центрі комуністичного Китаю: Сі ЦзіньпінФото: picture-alliance/dpa/XinHua/X. Huanchi
З нагоди 70-річчя заснування Китайської Народної Республіки (КНР) Комуністична партія Китаю (КПК) з гордістю вказує на те, що Китай став другою найбільшою економікою у світі. За іншими показниками КНР також перебуває на ключових позиціях у світі, часом навіть на першому місці: за резервами в іноземній валюті, протяжністю колій для швидкісних потягів, кількістю мобільних телефонів у користуванні населення. Однак багато рекордів пояснюються лише великою кількістю населення, а не особливими досягненнями керівництва країни.
Якщо ж подивитися на економічну міць з розрахунку на душу населення, виникає також не надто улеслива картина: у цій категорії, за даними МВФ, Тайвань перебуває на 14 місці, Японія - на 28-му, Південна Корея - на 29-му. Тоді як КНР - на 73-му.
А що із заявою КПК, що вона, мовляв, "визволила з бідності сотні мільйонів людей"? Це твердження викривляє те, що відбулося насправді. На початку 1990-х років сотні мільйонів китайців за умов довгого робочого дня з поганою оплатою, без профспілкового чи правового захисту з боку незалежних судів (для мультинаціональних концернів - дуже привабливі умови ведення бізнесу!) самі визволили себе із бідності й водночас надзвичайно збагатили комуністичну еліту. У 2018 році статки 153 найбагатших "представників китайського народу" складали близько 650 мільярдів доларів США - що приблизно відповідає економіці Швейцарії.
Американський китаїст Перрі ЛінкФото: DW/P. Kong
Згубна спадщина ери Мао
У тому, що між офіційними заявами й реальністю Китаю немає нічого спільного, - звісно, нічого нового. Навряд чи хтось із китайців намагатиметься видобути зрозумілий сенс із речень Сі Цзіньпіна на кшталт "Ми неухильно дотримуємося соціалізму з китайськими особливостями". Однак кожен знає, що це речення узагалі-то означає: "Замовкни і підкоряйся партії".
Ця політично отруйне використання мови є згубною спадщиною Мао Цзедуна і його контрреволюції. Однак Сі Цзіньпін і КПК не можуть від цього відмовитися. Мао потрібен Сі як приклад і допомога для орієнтації, інших програмних стимулів він знайти не може. Як відомо, Мао шмагав китайське суспільство в оману націоналістичної переоцінки своїх сил, із претензією на глобальне лідерство на додачу. Цей самообман, який приніс із собою великі людські страждання, зазнав краху в хаосі, щодо якого більшість китайців обіцяли: ніколи знову!
Культурна революція в Китаї: заборонена тема й 50 років потому (17.05.2016)
02:48
This browser does not support the video element.
Китай знову хоче бути "номер один"
Однак зараз, чотирма десятиліттями пізніше, офіційний Китай також бачить себе на шляху до "номеру один", знову вихваляючи китайські "особливості". До гордих технологічних досягнень нового часу належить повсюдне застосування камер спостереження зі штучним інтелектом для розпізнання облич і національна база даних із соціальними балами для встановлення благонадійності громадян.
Чи вдасться Сі реалізувати цей шалений проект? Це стало би поганою новиною - як для Китаю, так і для світу. Але й перспектива провалу також лякає: як довго триватиме спричинений цим хаос? Із якими глобальними наслідками? Чи можливий мирний шлях золотої середини до Китаю з людським обличчям? Китайці, які над цим працюють, мають мало впливу.
Ослаблення унаслідок концентрації влади?
Навіть якщо панування КПК у 70-ту річницю заснування держави виглядає непорушним, варто уважніше придивитися до позиції її лідера. Сі Цзіньпін має справу одночасно із демократичним рухом у Гонконзі, торговельною війною Трампа, свинячим грипом, який здорожчує щоденне життя китайців, та з економікою у стані поступового спаду. Якщо сконцентрувати владу в усіх сферах, як це зробив Сі, то й відповідальність за всі проблеми доведеться нести самому.
У китайській комуністичній традиції лідери, які припустилися помилок, часто опиняються за ґратами. Їхні родини також не захищені. Дружина Мао після його смерті потрапила до в'язниці.
Декілька днів тому видавці журналу теорії КПК "Кіуші" ("Пошук фактів") зробили дещо дивне. Вони опублікували промову Сі Цзіньпіна 2014 року. У ній він говорить, що здорова політична система потребує "упорядкованої зміни керівництва". Як відомо, через чотири роки Сі скасував обмеження терміну правління глави держави. Що б не означала ця публікація - якщо Сі засумнівався у своєму тодішньому рішенні, здогадатися про причини буде неважко.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом
Від Тяньаньменя до Майдану: головні площі революцій
Тут вирішуються долі правителів, країн і народів. Вони притягують до себе незадоволених, протестувальників, тих, хто хоче бути почутими. Міські площі і в наш час стають місцем битв і радикальних змін.
Фото: picture-alliance/KEYSTONE
"Різанина 4 червня"
Під такою назвою увійшло в історію жорстоке придушення мирних протестів на пекінській площі Тяньаньмень 4 червня 1989 року. Учасники демонстрацій і мітингів (насамперед молодь) вимагали демократичних реформ. У ніч на 4 червня влада КНР наказала армійським підрозділам за участю танків "очистити" площу. Загинуло, за різними даними, від 200 до 1000 чоловік. Сотні стратили пізніше.
Фото: Reuters
Від гільйотини до згоди
Під час Великої французької революції на цій паризькій площі, яка тоді і називалася Площею революції, стояла гільйотина. Тут страчували "ворогів народу": від короля Людовика XVI і Марії-Антуанетти до вождів комуни Дантона і Робесп'єра. Після закриття Якобінського клубу і припинення кривавих страт площу перейменували на Площу Згоди - Пляс де ля Конкорд.
Фото: Gmeinfrei
Бунтівне каре
Повстання декабристів, відверто кажучи, навряд чи можна назвати революцією, навіть невдалою революцією. Але його значення - історичне і символічне – настільки велике, що 14 грудня 1825 року стало однією з найвідоміших дат російської історії. Це повстання увічнило і Сенатську площу, на якій розташовувались бунтівні війська.
Фото: gemeinfrei
Народне повстання
У червні 1953 року відразу в кількох містах НДР почалися страйки робітників і будівельників. Вони висували не лише економічні, але й політичні вимоги, протестуючи проти всевладдя СЄПН. Найбільші демонстрації проходили в Берліні, тоді ще не розділеному муром. Вони переросли в народне повстання. Повстанці величезною колоною пройшли Паризькою площею перед Бранденбурзькими воротами.
Фото: picture-alliance/ dpa/dpaweb
У колективній пам'яті
Налякана народним обуренням, влада НДР звернулася до радянського військового командування. І за допомогою радянських танків повстання вдалося придушити. Кілька десятків людей було застрелено радянськими солдатами і східнонімецькими поліцейськими, сотні були ув'язнені. День 17 червня 1953 назавжди залишився в колективній пам'яті німців. Його досі відзначають у Німеччині.
Фото: picture alliance/AP Photo
Провісник Оксамитової революції
І знову радянські танки - цього разу на Вацлавській площі у Празі. 24 дивізії країн Варшавського договору були введені в ніч з 20 на 21 серпня 1968 року в Чехословаччину, щоб придушити "празьку весну" - період ліберальних реформ у тоді ще соціалістичній ЧССР. На цій же площі через 21 рік пражани святкували перемогу Оксамитової революції. Комуністи були усунуті від влади.
Фото: AP
Перемога "Солідарності"
Площею "Солідарності" називається зараз площа перед гданською верф'ю, яка раніше носила ім'я Леніна. Тут свого часу виникла незалежна профспілка "Солідарність". Влітку і восени 1980 року в Гданську та інших містах Польщі почалася хвиля страйків. У грудні польська влада погодилася задовольнити вимоги страйкуючих, і лідера "Солідарності" Леха Валенсу вшановували як народного героя.
Фото: picture alliance/Effigie/Leemage
Аеропорт "Шереметьєво-3"
Свідченням недієздатності не тільки радянської ППО, але й всієї політичної системи СРСР, одним із стовпів якої була мілітаризація країни, став політ Матіаса Руста. 18-річний німець перелетів з Гельсінкі до Москви на легкому літачку і приземлився 28 травня 1987 на Червоній площі. Політ Руста став одним із символів перебудови і призвів до революційних змін у зовнішній політиці СРСР.
Фото: picture-alliance/dpa
"Арабська весна"
Назва площі Тахрір у Каїрі у перекладі означає "Площа звільнення". У 2011 році тут збиралися до мільйона людей, які домоглися, зрештою, відставки президента Мубарака. Хвиля повстань, революцій, масових протестів охопила арабський світ. У січні 2013 року площа Тахрір знову стала центром протестів - цього разу проти антидемократичної політики Мухаммеда Мурсі.
Фото: REUTERS
Проти прем'єра
На площі Таксим в центрі Стамбула у травні 2013 року йшли справжні бої між поліцією і демонстрантами. Приводом для масових протестів стали плани знесення історичних будівель і вирубки дерев довколишнього парку. Але справжньою причиною протестів, що перекинулися і на інші міста Туреччини, було невдоволення політикою прем'єр-міністра Ердогана, лідера ісламської Партії справедливості.
Фото: Ozan Kose/AFP/Getty Images
Дівчина на Майдані
На Майдані. "Фашистських молодчиків", про яких так наполегливо розповідають більшість російських ЗМІ і навіть офіційні особи, не видно. Тут зовсім інші люди.
