Відповідальність за жахи нацистського правління мусять нести всі, хто сьогодні живе в Німеччині, вважає головна редакторка DW Інес Поль. Оскільки тут ідеться не про індивідуальну провину.
Реклама
Знадобилось багато часу, аби Німеччина нарешті визнала, що вона є країною мігрантів. Багато хто досі не може збагнути, що бажання людей жити й працювати в Німеччині є не лише культурним збагаченням. З огляду на демографічний розвиток громадяни найбільшого в Європі народного господарства не зможуть зберегти рівня свого життя, якщо не залучатимуть до себе робочої сили та знань з інших країн.
Не дозволяти жахам минулого себе паралізувати
74 роки тому було звільнено нацистський концентраційний табір Аушвіц (Освенцім) - сьогодні цей день є хорошою нагодою для того, аби замислитись над тим, що, власне, означає - іммігрувати до Німеччини, жити тут або навіть прагнути отримати німецьке громадянство. Це хороший день для того, аби зрозуміти, чому до бажання визнати свою країну країною мігрантів належить також дотримання абсолютно чітких і непорушних правил. Що існує таке німецьке самоусвідомлення, яке ніколи не може ставитись під питання, з огляду на яке не може бути жодних компромісів.
Німеччина несе відповідальність за смерть щонайменше шести мільйонів євреїв. Вона несе відповідальність за смерть і життя подальших мільйонів людей на європейському континенті та за його межами. Ця німецька історія ніколи не завершиться, про неї не можна забувати, пам'ять про неї повинна жити далі - за допомогою таких пам'ятних днів, як сьогоднішній.
Озираючись назад, однак, не можна дозволяти жахам минулого себе паралізувати. Потрібно дивитись у майбутнє, але постійно запитувати себе: що ми можемо зробити сьогодні й зараз, аби бути гідними цій особливій відповідальності? Саме тому, що йдуть із життя останні з тих, хто тоді вижив, але також останні з тих, хто був причетний до тих злочинів, ми повинні знайти інші способи, як зробити так, аби молоді люди, майбутні виборці, ті, від кого в майбутньому залежатимуть політичні рішення, зрозуміли цю відповідальність.
Чим глибше в минулому залишається нацистське правління, тим складнішим стає збереження розуміння його значення для сучасності. Такою є природа речей.
Об'єднатись - незалежно від партійної приналежності
Тому важливо і правильно інформувати дітей у школах, організовувати шкільні поїздки до колишніх концентраційних таборів і таборів смерті, але також відвідувати, наприклад, місця Верденської битви. Важливо і правильно, щоб усі демократичні та політичні сили об'єдналися, попри різну партійну приналежність, заради послідовної боротьби з ненавистю до євреїв та антисемітизмом.
Але так само важливо, щоб ті, чиї предки у найтемніший період німецької історії тут ще не жили або хто щойно сюди іммігрував, зрозуміли, що кожен, хто сьогодні живе в Німеччині, повинен бути готовим взяти на себе цю відповідальність. Оскільки ця відповідальність стосується не особистої провини, а самоусвідомлення Федеративною Республікою Німеччиною себе. Розуміння цього також належить до сьогодення.
Табір смерті "Аушвіц"
27 січня в Німеччині та у світі згадують жертв Голокосту. Саме в цей день у 1945 році радянські війська звільнили найбільший нацистський табір смерті "Аушвіц-Біркенау" поблизу польського міста Освенціма.
Фото: DW/D.Bryantseva
Ворота з написом "Праця звільняє"
Вхід на територію колишнього концтабору "Аушвіц 1". Комплекс поблизу польського міста Освенціма складався з трьох головних таборів: "Аушвіц 1", "Аушвіц 2" та "Аушвіц 3". Перший табір, який створили 1940 року, згодом став адміністративним центром усього комплексу. Охороняли в'язнів війська СС з дивізії "Мертва голова".
Фото: DW/D.Bryantseva
В одному з адміністративних приміщень
Ув'язнені табору "Аушвіц 1" повинні були працювати. Виснажлива робота і недоїдання стали причиною загибелі багатьох бранців.
Фото: DW/D.Bryantseva
В одній з камер
Ув'язнених морили голодом та запроторювали до камер, де було місце тільки стояти. А ще - кидали в герметичні карцери, в яких люди помирали від нестачі повітря, а також катували та розстрілювали. У 1941 році в таборі "Аушвіц 1" провели досліди з отруєння групи ув'язнених газом. Результати назвали успішними…
Фото: DW/D.Bryantseva
Нашивки
Ув'язнених в концтаборах поділяли на різні категорії, відповідно до яких вони повинні були носити нашивки на уніформі. Наприклад, рожевий трикутник - гомосексуал, червоний - політв'язень. Така нашивка, як на цій фотографии, свідчила про єврейське походження бранця.
Фото: DW/D.Bryantseva
Табір "Аушвіц 2"
Бараки майже не збереглися. Більшість з них нашвидкоруч збивали з дошок та колод. Про те, що тут були бараки, зараз нагадуються тількі димарі.
Фото: DW/D.Bryantseva
Всередині барака
В одноповерхових дерев'яних бараках табору "Аушвіц 2" утримували сотні тисяч євреїв, поляків, росіян, українців, білорусів, синті та ромів, а також ув'язнених інших національностей.
Фото: DW/D.Bryantseva
Табір смерті
Новоприбулих ділили на дві групи. Тих, кто потрапляв в першу групу, а їх була більшість, практично одразу відправляли в газові камери. Така доля чекала на всіх, хто був непридатний до виснажливої роботи: дітей, жінок, людей похилого віку...
Фото: DW/D.Bryantseva
Рабська праця
Друга група ув'язнених вирушала на примусові роботи - на різноманітні промислові підприємства. Більшість з них помирали від виснажливої праці, жорстоких побоїв та хвороб.
Фото: DW/D.Bryantseva
До "медиків"
Ще одну групу новоприбулих в "Аушвіц 2" відсилали до місцевих "лікарів", які проводили над бранцями експерименти.
Фото: DW/D.Bryantseva
Обслуга
Частина жінок в таборі "Аушвіц 2" безпосередньо підпорядковувалась нацистам, які використовували їх як рабинь.
Фото: DW/D.Bryantseva
Голокост
Коли розповідають про табір смерті "Аушвіц-Біркенау", перш за все мають на увазі "Аушвіц 2". Саме на його території нацисти започаткували практику масових вбивств у небачених доти масштабах. Саме тут було знищено понад мільйон євреїв.
Фото: DW/D.Bryantseva
Дорога смерті
Ув'язнених привозили в "Аушвіца" у переповнених товарних вагонах. Багато хто помирав дорогою - від холоду, голоду та хвороб.
Фото: DW/D.Bryantseva
В музеї
В музеї на місці табору "Аушвіц-Біркенау" можна побачити вцілілі речі бранців, а також архівні фотографії.
Фото: DW/D.Bryantseva
Печі, в яких спалювали тіла
В "Аушвіці" були як газові камери, так і крематорії. Коли потужностей крематоріїв не вистачало, тіла отруєних газом людей спалювали у ровах.
Фото: DW/D.Bryantseva
Величезна територія
"Аушвіц 3" - це група невеликих таборів, що створювалися при фабриках і копальнях навколо усього комплексу. Трудові табори регулярно відвідували лікарі, які відбирали слабких і хворих для газових камер.
Фото: DW/D.Bryantseva
Звільнені
27 січня 1945 року майор Анатолій Шапіро одним з перших увійшов у Освенцім. Його загін з боями прорвався до концтабору і розмінував підступи до нього. Командир Шапіро відкрив ворота табору смерті "Аушвіц 1" та звільнив в'язнів.
Фото: DW/D.Bryantseva
Що було далі
Після звільнення концтабору радянськими військами частину бараків і будівель "Аушвіца 1" стали використовувати як шпиталь для ув'язнених. Згодом до 1947 року частину табору переобладнали на в'язницю НКВС та міністерства громадської безпеки Польщі.
Фото: DW/D.Bryantseva
Державний музей "Аушвіц-Біркенау"
1947 року на території колишнього табору смерті організували музей, а у 1979 році меморіальний комплекс внесли у перелік Світової спадщини ЮНЕСКО. Щороку в музей приїжджають сотні тисяч людей з усього світу.
Фото: DW/D.Bryantseva
Пам'ятна плита
Табір звільнили 27 січня 1945 року радянськими військами. В наш час 27 січня - Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту.
Фото: DW/D.Bryantseva
Число жертв
Точну кількість загиблих у "Аушвіці" з'ясувати неможливо, оскільки багато документів знищені. Більшість сучасних істориків вважають, що в "Аушвіці" знищили майже півтора мільйона людей. Більшість із них - євреї.