Ще у січні "Сиріза" здобула свою першу перемогу на загальних виборах у Греції. Тоді більшість виборців вірили, що лідер лівого блоку Алексіс Ципрас зможе згладити соціальні наслідки, які відчуло на собі суспільство після п'яти років політики заощаджень. Ципрас обіцяв покласти край цій політиці. Але з цього нічого не вийшло.

Після багатомісячних переговорів, останньої миті він мусив домовлятися з міжнародними кредиторами про третій пакет допомоги для того, щоб запобігти виходу його країни з Єврозони. Тепер Ципрас отримав від народу другий мандат. Більшість греків поважають його повернення до прагматичного реалізму, плекаючи надію на те, що він згладить негативні соціальні ефекти необхідних реформ, з втіленням яких зволікати вже не можна. Ультраліве крило, що відкололося від партії, до парламенту не потрапило.

Ципрас І = Ципрас ІІ?

І все ж, сумнівно, чи Ципрас та його партія, навіть позбавлена ультралівого баласту, в змозі модернузівати Грецію. За останні п'ять років в Афінах вже урядували найрізноманітніші політичні сили. А вимоги кредиторів залишаються незмінними: життєздатний публічний сектор, конкурентоспроможна економіка, боротьба з корупцією та ухилянням від сплати податків. Попередні сили досягти цього не спромоглися та й "Сиріза" за перші сім місяців свого урядування теж не продемонструвала помітного прогресу. Перші заходи, вжиті урядом Ципраса І, були радше реакціоністськими, ніж прогресивними. Він сповідував принцип патерналізму, коли держава за можливістю фінансує всіх і все. Чи піде уряд Ципраса ІІ іншим курсом? Радше ні.

Вже надвечір неділі, коли оголосили переможні результати, стало очевидним, що для створення більшості у парламенті Ципрасові доведеться знову звернутися до партнерів по коаліції з правопопулістської партії "Незалежні греки" Паноса Камменоса. Вочевидь, Ципрас довго не розмислював над тим, чи запрошувати до уряду проєвропейські сили, як, приміром, соціал-демократичну партію "Пасок" або центристів з "То Потамі". Це вказує лише на те, що Ципрас не шукає широкої політичної платформи для справжнього перевтілення країни. Радше йому йдеться про те, щоб кинути виклик духу та політичній цілісності лівиці, водночас створюючи коаліцію із найбільш нестерпними правими популістами.

Попахує нафталіном

У рідкісну мить відвертості під час телеінтерв'ю Ципрас днями зізнався, що лише під час багатомісячних переговорів з кредиторами він усвідомив "силу грошей". Але під сумнівом те, чи усвідомлює цей харизматичний та недосвідчений політик невідкладність потреби модернізації Греції в тому числі в європейському контексті та в рамках Єврозони.

Його лівацька риторика попахує нафталіном ХХ століття, а усі виверти свідчать про те, що він, як і його попередники, чіплятиметься за владу. Легкість, з якою він, від імені широких мас ставить під загрозу погіршенням рівня життя цих мас, залишають невелику надію на світле майбутнє. Тож не випадковістю є і той факт, що вперше у новітній історії Греції 45 відсотків виборців взагалі не прийшли на виборчі дільниці.