Зізнаюсь, я ніколи не сидів в електромобілі. Люди, які мають такий автомобіль, із захватом розповідають про легкість у керуванні, швидке прискорення та тиху роботу двигуна. Круте відчуття, кажуть вони.

Проте така новинка коштуватиме немало. Електромобіль Golf, наприклад, не можливо купити дешевше ніж за 35 тисяч євро, водночас його звичайний побратим коштуватиме від 17 до 25 тисяч. Крім того, на такому авто з двигуном внутрішнього згоряння можна проїхати до 700 кілометрів, тоді як з E-Golf треба буде шукати підзарядку після кожних 190 кілометрів.

Висновок: Навіть якщо держава та автовиробник дадуть мені чотири тисячі євро, електричний Golf все одно буде мені не по кишені - співвідношення ціна-якість просто не витримує критики. Жоден з німецьких виробників досі не спромігся запропонувати ринку технічно зрілу модель, яка б з точки зору ціни та запасу ходу змогла б стати реальною альтернативою звичайним автомобілям - або навіть викликати непереборне бажання її купити. Чимось насправді необхідним, як смартфон, електромобілі стануть не швидко - з чотирма тисячами євро, або без них.

Проблема інновацій

Особливо це стосується німецьких електромобілів. Мене не полишає відчуття, що відділи досліджень та розвитку німецької автомобільної галузі щодо електромобілів працюють у півсили, заявив авто-експерт Штефан Братцель. 70 відсотків дослідницької діяльності застрягли навколо поліпшення звичайного двигуна - оптимізації дизельних та бензинових моторів.

Але це легко можна пояснити з точки зору автовиробника. Попит на електромобілі слабкий, тому поки неможливі, як ефект економії від масштабу виробництва, так і зменшення середньої вартості авто. Водночас є проблема низької маржі (різниця між ціною продажу і собівартістю. - Ред.) та занадто висока ціна в порівнянні з масовими моделями. Електромобіль є іграшкою для багатих, але ми не багаті, тож чому ми і досі вкладаємо в це гроші?

Проблеми регулювання

Німецький уряд поставив себе під удар, оголосивши про грандіозну мету досягнути показника в один мільйон електромобілів до 2020 року на дорогах Німеччини. Оскільки ця мета є явно недосяжною, маємо справу з двома помилковими політичними рішеннями. Субсидії в рамках соціально-орієнтованої ринкової економіки ще можна пробачити, особливо щодо промисловості, яка може приносити мільярди. І не кажіть мені, що тільки тому, що половину коштів на заохочення покупців будуть витрачати автовиробники, це не можна вважати субсидіями.

Більш того, для досягнення цієї мети німецький уряд витрачатиме гроші платників податків, фінансуючи іграшки для багатих людей. Асоціація платників податків Німеччини іронічно назвала цей крок "плановою економікою класу люкс". В екологічних організаціях, у свою чергу, заявили, що транспортні моделі, які базуються на індивідуальних транспортних засобах, втрачають актуальність. Гроші краще було б витратити на покращення системи громадського транспорту, стверджують вони.

Не панацея для клімату

Що приводить нас до теми довкілля. Електроавтомобілі, самі по собі, не стануть екологічно чистим видом транспорту доти, доки Німеччина продовжуватиме використовувати вугілля для виробництва електроенергії. Крім того, виробництво таких автомобілів залишає такий же суттєвий відбиток на екології, як і виробництво звичайних автомобілів. Тому електромобілі не є панацеєю для боротьби зі зміною клімату.

Екологічна політика Берліна залишатиме сумніви, поки уряд не введе обмеження швидкості на автобанах країни. Це могло б запобігти не тільки викидам тонн твердих частинок та парникових газів у повітря, але і різко скоротити кількість смертей на дорогах. І найкраща річ: Такий крок не коштуватиме платникам податків практично нічого. Це, звичайно, вимагало би сміливості для реальної конфронтації з лобістами автопрому. Але хто з політиків готовий до цього?