Після сенсаційного успіху Еммануеля Макрона на виборах у Франції британський журнал The Economist зобразив, як він іде по воді. І дійсно, усюди в Європі Макрона зустрічали, як месію. Він позбавив Францію і весь континент від жаху на ім'я Марін Ле Пен. Однак його заслуга була не тільки у цьому: здавалось, він викликав новий виток натхнення ідеями об'єднаної Європи і об'єднав французів.

Після перемоги привабливого і розумного 39-річного політика на виборах у країні подув свіжий вітер. Макрон кожному міг щось запропонувати: соціально незахищеним шарам населення - кращу освіту, підприємцям - менше податків, невпевненим у завтрашньому дні - сильну державу, а консерваторів він підкорив тим, що на свою інавгурацію прибув у відкритому військовому автомобілі, а не у броньованому лімузині, як його попередник-соціаліст Франсуа Олланд.

Не дивно, що такий ентузіазм не міг довго триматися на тому ж рівні. Однак настільки стрімке падіння рейтингу президента багато для кого стало несподіванкою.

Держслужбовці, зростання заробітної плати яких збирається обмежити Макрон, усе голосніше виражають незадоволення. Через розбіжності з президентом у зв'язку з планами обмежити оборонний бюджет пішов у відставку голова Генштабу Франції П'єр де Вільє.

Свята закінчилися, прийшов час випробувань

При цьому Макрон поки що не пустив під ніж найсвященніших корів: він досі не реалізував обіцяну ним реформу ринку праці. А також досі не наважився - і невідомо, чи наважиться взагалі - зачепити 35-годинний робочий тиждень, який знижує конкурентоздатність Франції. Про нову пенсійну реформу також поки що нічого не чути. Уперше президент зможе оцінити рівень своєї сили після літніх канікул. Профспілки уже закликають до страйків.

Ріст популярності Макрона багато в чому пояснюється тим вибором, перед яким французькі виборці опинилися весною 2017 року - перш за все, на тлі альтернативи в особі Марін Ле Пен. Багато французів голосували за Макрона не тому, що хотіли бачити його у Єлисейському палаці, а тому, що сподівалися запобігти приходу до влади Ле Пен. У першому турі президентських виборів майже половина громадян Франції голосувала за кандидатів, які хотіли "захистити" країну від "нестримної глобалізації". Рішення цієї частини електорату голосувати у другому турі за Макрона із тактичних міркувань не змінили їхньої принципової позиції.

Серед тих, хто в результаті обрав Макрона, були люди, які значно охочіше віддали б свої голоси консерватору Франсуа Фійону, якби його репутації не зашкодили корупційні скандали навколо фіктивного працевлаштування членів його сім'ї. І якби соціалісти не дискредитували себе таким руйнівним чином, вони цілком змогли би перетягнути на свій бік частину виборців теперішнього французького президента. У результаті всі ці тактики і скептики опинилися у таборі Макрона, а одночасно всім їм догодити неможливо.

Від новачка - до політичного діяча

Утім, Макрон цілком здатен вирішити проблеми, із якими він зіткнувся. Спершу він проведе непопулярні реформи. Якщо ці заходи підуть на користь економіці і підвищать кон'юнктуру, французький президент отримає дивіденди уже за час свого перебування на посаді.

На міжнародній арені Макрон також робить упевнені кроки. Майже без зусиль йому вдалося перетворитися із невпевненого новачка у політика, якого поважають. На користь йому йдуть і нові тенденції, що панують у Європі: зниження популістських настроїв та перехід до серйозної політики.

Усе це, звісно, не є гарантією успіху. Однак, схоже, французи усе частіше приходять до висновку, що саме фундаментальна опозиція, яка заперечує будь-які зміни у країні, призвела до кризи у Франції. Макрон - не рятівник, навіть якщо його зараз іронічно називають "Юпітером". Однак у молодого президента є цілком реальні шанси досягнути того, щоб його вважали французьким реформатором.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.