Схоже, він знову на крок наблизився до своєї найбільшої мети: президентської системи, за якої Реджеп Таїп Ердоган зможе правити практично на власний розсуд. Прибічники його "Партії справедливості та розвитку" (AKP) у цьому контексті часто проводять паралель із політичною системою Сполучених Штатів. Однак при цьому вони забувають, що у Вашингтоні владу збалансовано системою стримувань і противаг - обопільного контролю різних гілок влади.

У Туреччині цього давно не існує. І упродовж наступних чотирьох років навряд чи щось зміниться. Для виборців, які не голосували за АKP, настають скрутні часи.

Два можливих сценарії

Аби змінити конституцію на свій розсуд, Ердогану потрібна підтримка. 317 мандатів у парламенті його партії AKP недостатньо для внесення змін до основного закону. Тому можна очікувати подальшого розвитку подій за одним із двох сценаріїв.

Перший сценарій: AKP може надалі розігрувати націоналістичну карту і перетягнути на свій бік праві сили. Це означало би подальші атаки на "Робітничу партію Курдистану" (PKK), аби, зокрема, обмежити силу її воєнізованого крила. За підтримки "Партії націоналістичного руху" (MHP) AKP могла би отримати необхідні для внесення змін до конституції 330 голосів у парламенті.

Другий сценарій: AKP зближується з прокурдською "Демократичною партією народів" (HDP) і розпочинає нову спробу примирення з курдами. Адже тепер, коли виборча кампанія минула, правляча партія більше не має політичного зиску від нестабільності. Аби заспокоїти ситуацію, AKP більше зарадить HDP у вигляді партнера, аніж протистояння з поміркованими курдами. Ці дві партії хоч і боролися одна з одною в минулому, нині все ж є сподівання на їхнє зближення. З одного боку, HDP не зацікавлена у подальшому посиленні президентської влади. Інша річ, якби в обмін на це Ердоган погодився на децентралізацію країни. Разом AKP і HDP можуть мати 367 мандатів. Референдум щодо змін до конституції за наявності такої більшості взагалі не потрібен.

Курдське питання залишається проблемою

Утім, Туреччина не одна у цьому світі. Зовсім навпаки: вона перебуває в центрі уваги з найнагальніших питань сьогодення: кризи біженців, тероризму, нестабільності. Боротьба з "Ісламською державою" (ІД) триватиме роками. Анкара нарешті збагнула це.

Курдський фактор для Туреччини у цій заплутаній ситуації залишатиметься делікатною темою. Державні інтереси Туреччини виключають існування курдської держави на кордоні із Сирією. Натомість США вважають допомогу курдам необхідною у протистоянні з ІД. Але не хочуть при цьому псувати і відносини з Ердоганом, адже Сполучені Штати зацікавлені у можливості використовувати турецькі військові аеродроми. Тому США і залишаються такими обережними у критиці зростання антидемократичних тенденцій у Туреччині.

Європа між двох вогнів

Європа - так само між двох вогнів. Країни ЄС настільки стурбовані потоками біженців, що ладні викинути на смітник всі свої цінності. Вони думають лише про те, як би задобрити Ердогана, аби він зупинив маси біженців. Турецький президент вміло розігрує карту шукачів притулку і хоче зірвати не лише грошовий джекпот, але й зрушити з місця процес зближення з ЄС, що забуксував.

Виглядає на те, що США і ЄС воліють концентруватися лише на тому, що для них є нагальним у цей момент, замість того, щоб захищати спільні цінності. Цінності, без яких Туреччина в принципі не може бути союзницею Заходу. І це в ситуації, коли західні партнери настільки залежні від Туреччини.