Що трапилось із колишнім взірцем для наслідування, який так блискуче владнав грецьку кризу та при цьому втримав єдність Європи? Чия економіка, попри усі депресії на європейському континенті, надалі зростає та навіть дозволяє отримувати профіцит бюджету? Який до того ж чинить спротив політиці Володимира Путіна, а тепер ще й відправив кілька літаків на боротьбу з "Ісламською державою"?

Упродовж минулих років багато американців з подивом та повагою позирали на інший бік Атлантики. Німеччина на чолі з Анґелою Меркель досягла у Сполучених Штатах небаченого доти рівня симпатії, аж поки Європу не сколихнула криза біженців. Та й це не могло нашкодити новому іміджеві німців у очах американців. А коли Анґела Меркель широко розпростерла обійми, а американське телебачення показало прибуття колон біженців, цей образ Німеччини досяг свого піку популярності. Німці були такими, якими американці воліли би бачити самих себе: готовими допомогти, людяними та гостинними.

Німеччина "на лезі ножа"?

Але це було вчора, зараз це в минулому. Найпізніше після "сексуальних нападів" на жінок у Кельні загрожує нова крайність: образ швидко погіршується. Першу скрипку серед апокаліптичних поглядів зіграв журналіст Росс Доузет із видання The New York Times, який вбачає Німеччину "на лезі ножа". Він пише, що Німеччина взяла на себе безнадійно багато, а інтегрувати біженців - абсолютно неможливо, і наводить як доказ своєї тези напади у Кельні.

Головним винуватцем та водночас перепоною для, на його погляд, реалістичної політики щодо біженців він називає Анґелу Меркель. Тож Доузет першим серед американських журналістів відкрито вимагає відставки Меркель.

Однак цей журналіст вважається у The New York Times взірцевим консерватором, у цьому ж виданні можна знайти і цілком протилежні позиції. Утім, інші американські газети пишуть у такому ж дусі. Так, видання The Wall Street Journal винесло в заголовок, що Меркель опинилися "під вогнем" через свою політику біженців. Газета Washington Post заявила про "найбільший політичний ризик" в кар'єрі Анґели Меркель. Натомість Los Angeles Times констатує: "Маятник хитнувся в інший бік".

Дійшло навіть до того, про що раніше ніхто й подумати не міг: німецькі суперечки щодо біженців стали темою розмов американців за вечерею. Хоч назва радикального антиісламського руху Pegida вимовляється американськими вустами ще дещо невміло, але стурбованість тим, що Німеччині з її гуманітарним курсом загрожує поразка і що її політичні маргінали можуть радикалізуватися, досить значна.

Тож президент Обама мав слушність, коли у жовтні минулого року застерігав від політичної нестабільності в Німеччині федерального президента ФРН Йоахіма Ґаука під час візиту останнього до Вашингтона. Глава Білого дому наводив аргументи цілком егоїстично, виходячи із власного інтересу. Для американців було б серйозною втратою, якби позиції Анґели Меркель на тривалий час послабила криза біженців або якби їй узагалі довелося подавати у відставку. Тоді Обама втратив би свою єдину сильну союзницю в Європі.

Мова йде і про США

Але на тлі президентської кампанії йдеться також і передусім про самі Сполучені Штати. У нинішніх дискусіях, що вирують з приводу міграційної політики, Обама та його ймовірна наступниця Гілларі Клінтон після поразки Меркель опинилися б, імовірно, у безнадійній ситуації. А противники відкритої міграційної політики розглядали б це як поганий знак для самих американців.

Дональд Трамп вже давно побачив негативний потенціал. Тож було лише питанням часу, коли він візьме на озброєння випадки у Кельні для власних передвиборчих цілей. У своїй звичній манері демагогічно перебільшувати досі найпопулярніший кандидат від республіканців говорить про "бійню у новорічну ніч" та виступає з вимогою тримати кордони США закритими.

Німеччина у якості прикладу-страшилки під час передвиборчої кампанії у США - щось подібне вже було: під час президентських перегонів 2012 року тодішній кандидат від республіканців Мітт Ромні використовував Європу в якості негативного образу зарегульованого бюрократичного монстра, що в зародку задушує будь-яке успішне господарювання.

Страх перед біженцями ще до їхнього прибуття

Але цього разу конфлікт сягає глибше. Навіть попри те, що американські ЗМІ закидають німцям "істерію", саме передвиборчі дискусії у США рясніють істеричними випадами. Ще до прийому бодай одного сирійського біженця розпалювання страху перед терором вилилося у несприйняття з боку більшості. Хоч скоєнні в Парижі та Сан-Бернардіно теракти й доводять небезпідставність обґрунтованих побоювань, але розпалені такими демагогами, як Трамп, американці нині нікому не поступаються у своїх перебільшених реакціях. Навіть німцям.

Може, Німеччина віднедавна й розділена через міграційну політику, але США розділені на цьому ґрунті вже давно. І побоювання, що політична радикалізація Німеччини та Європи поглибить протиріччя й на іншому боці Атлантики, виправдане.

Наскільки паралельним є розвиток політичних систем, демонструє й нинішня ситуація. У багатьох європейських країнах право-популістські партії здобувають дедалі більше прихильників та почасти навіть входять до складу уряду, а США, можливо, зроблять Дональда Трампа кандидатом у президенти.