Коли в інтерв'ю Володимира Зеленського російським журналістам зайшлося про легітимність білоруського майданчика для мирних переговорів, Володимир Зеленський висловився у тому ключі, що "якщо ми можемо закінчити війну, а Олександр Григорович від цього відчуватиме, що він знову в хаті господар, то заради Бога. Мені, чесно кажучи, все одно. Це вибір білорусів, а не наш". Тут я підвисла. Як і сотні інших білорусів, котрі слухали інтерв'ю президента України.
Світлана Тихановська, за яку ми голосували, нині у вигнанні, а тисяча політичних активістів, включаючи таких харизматів, як Маша Колесникова, Сергій Тихановський та Віктор Бабарико, проведуть у в'язниці найближче десятиліття, а то й більше, якщо в країні нічого не зміниться. Ні вони, ні ми Лукашенка не обирали. Чому Володимир Зеленський не враховує цього факту?
Як сумно жартує білоруський аналітик Сергій Чалий у своїх стрімах, Зеленський не повинен розумтися на сортах лайна. І взагалі - відчепіться від президента України, у якого вдома війна. Я абсолютно згодна з тим, що ображатися на Зеленського безглуздо і невчасно, на ображених воду возять. Але я не можу не сказати про одну важливу річ, яку, як мені здається, ми втрачаємо.
Лукашенко - проблема не лише Білорусі
Вторгнення військ Росії в Україну - це війна старого і віджилого з новим сучасним. З одного боку - шістдесятирічні старці Лавров, Путін та Шойгу. З іншого красені-чоловіки в цвіті сили - Арестович, Зеленський, Кім, яких жінки у соціальних мережах називають "крашами". Минуле бореться з майбутнім за право повернути час назад. Це суперечить самій ідеї життя, тому цілий світ висловлюється проти війни, і всі цивілізовані країни підтримують Україну. Жодна з цих країн не сказала, що головне зупинити війну та налагодити транзит газу, а хто буде президентом України - все одно. Хоч Янукович. Це справа самих українців. Тому що не можна залишитися осторонь і залишати українців віч-на-віч із їхнім лихом. Так само і з білорусами.
Лукашенко - не лише наша проблема. Це проблема всього світу, бо він діє як терорист, який садить літаки іноземних авіакомпаній та бере в полон пасажирів, провокує кризу на білорусько-польському кордоні та пускає на свою територію війська Путіна та Кадирова, щоб їм зручніше було стріляти по території України. 2020 року більшість білорусів проголосували проти Лукашенка. Він фальсифікував ці вибори та закатав у асфальт незгодних - за мовчазної підтримки Росії, яка у серпні 2020 року перекидала свою техніку до кордону з Білоруссю.
Лукашенко намагається відроджувати Радянський Союз у рамках нашої республіки, і за майже 30 років йому багато що вдалося. Він прийшов до влади у 1994 році, навіть раніше за Путіна. Весь цей час Білорусь для Росії була своєрідним піддослідним полігоном, де можна було тестувати репресії проти народу. Обмеження свобод спочатку обкатували на людях у Білорусі, а потім застосовували у Росії: фальсифікація президентських виборів, жорстка робота ОМОНу, заборона незалежних ЗМІ, розгін НКО. Жорна абсолютної влади Лукашенко намацав інтуїтивно, користуючись селянською кмітливістю - майже тридцять років білоруський народ вбивали в асфальт за найменший непослух. Той самий сценарій Росія, без сумніву, розраховує застосувати до України - згадаймо розгони проукраїнських мітингів у Харкові та Херсоні, де у мирних людей з українськими прапорами вже летіли світлошумові гранати.
Нещодавно білоруська шоколадна фабрика "Спартак" випустила вафельний батончик "Za". Для рекламної кампанії намалювали нібито добряка, який виступає за якусь лише йому відому "справедливість". Ось це і є символ Республіки Білорусь зараз: кровожерним не виглядає і георгіївською стрічкою не обмотаний, але в глибині душі за Путіна. Днями у провладних пабліках з'явилася фотографія затриманого політичного активіста Змитра Дашкевича у міліцейському відділку - її зробили на тлі дверей з літерами Z та V. Білоруський ГУБОЗ також продемонстрував свої уподобання.
Чи повинні білоруси залишатися сам-на-сам із бідою?
Усі мої стрічки в соціальних мережах зараз наповнені зітханнями після висловлювання Володимира Зеленського про те, що білорусам доведеться самим розбиратися зі своїм лихом. Але це неправильно. Ніхто не повинен залишатися віч-на-віч з бідою. Якщо ми хочемо перемогти Путіна та його васала Лукашенка, треба боротися разом. Як прямо зараз бореться білоруський загін Кастуся Калиновського у складі ЗСУ, як боровся та загинув у Києві білорус Михайло Жизневський - перша жертва Майдану 2014 року. Коли йде битва добра зі злом, ніхто не повинен залишатися віч-на-віч зі злом - ми ж не хобіти на шляху до Мордора.
Зрозуміло, що Володимир Зеленський хоч із чортом лисим зараз готовий розмовляти, аби українці перестали вмирати. Але якщо раптом Лукашенко знову почуватиметься господарем, білоруси всього світу мають не каятися та посипати голову попелом, а здіймати галас. Нагадати про суперників Лукашенка на виборах, які отримали жахливі терміни. Нагадати про згвалтованих на Окрестіна. Для судилища зі свідками в балаклавах. Про розгром усіх незалежних ЗМІ у країні. Про те, що білоруси дуже хочуть самі обрати собі президента, і багато хто ніколи в житті цього не робив - кому як не українцям розуміти, наскільки важливо обирати.
Я просто впевнена, що вільна Україна поряд із забитою під плінтус та знищеною Білоруссю існувати, на жаль, не зможе. Не буває свободи у вівторки, а в решту часу - завітайте до концтабору. Свобода або є, або її немає. Так ось у Білорусі немає свободи. І це не вибір її жителів.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.