Міністри закордонних справ Німеччини, Франції, Росії та України ведуть перемовини про припинення вогню на Сході України - поки що безрезультатно. Водночас бої у Донецьку та Луганську стають інтенсивнішими. Тим не менше, президент України Петро Порошенко та російський глава держави Володимир Путін мають намір зустрітися 26 серпня у Мінську. Конфлікт опинився на новій межі: найближчими днями вирішиться питання, чи перетвориться фактична російсько-українська війна на офіційну війну між Росією та Україною.

Київ робить ставку на воєнне вирішення

Отримати інформацію з місця подій важко, обидві сторони конфлікту свідомо поширюють дезінформацію, дипломати ховаються за загальними фразами. У суспільному сприйнятті розмиваються основні фактори, які визначають ситуацію: керівництво України наприкінці червня зробило ставку на воєнне вирішення конфлікту в Донецьку та Луганську. Після цілої низки невдалих спроб урегулювання президентові Порошенку через внутрішньополітичні причини просто не залишалося іншого вибору. А після катастрофи малайзійського літака, який, судячи з усього, збили підтримувані Москвою сепаратисти, у світі посилилось розуміння цієї політики.

У перемир’ї, яке б лише заморозило теперішню ситуацію та дало змогу сепаратистам перепочити, українське керівництво зараз не зацікавлене. Київ вочевидь поставив собі за мету по можливості до Дня Незалежності 24 серпня зайняти Донецьк та Луганськ, вірогідно навіть у тому випадку, якщо це може призвести до ще більшої гуманітарної катастрофи. На наступному етапі Київ, скоріше за все, намагатиметься узяти під контроль увесь кордон із Росією.

Москва до цих пір робила ставку на приховану дестабілізацію

Через деякі прикордонні пункти, які контролюють сепаратисти, їм знову і знову надходить підкріплення у вигляді зброї та бойовиків із Росії. Політика Росії до цих пір робила усе можливе, аби дестабілізувати ситуацію на Сході України. Вона хоче уникнути повернення Донбасу під повний контроль Києва.

Таким чином Москва переслідує цілу низку цілей: послабити небажане для неї нове керівництво у Києві, сформувати сепаратистське утворення між Україною та Росією. Це утворення могло би стати як буферною зоною до політично орієнтованої на Захід України, так і козирем у майбутніх торгах за політичне майбутнє України.

Однак найпізніше після катастрофи малайзійського Boeing-777 стало зрозуміло, що Москва грала ва-банк. США та Євросоюз запровадили санкції, які у довгостроковій перспективі можуть завдати Росії істотних збитків. На таку жорстку реакцію Москва, вочевидь, не розраховувала. Поспіхом Москва запровадила санкції у відповідь, які урешті-решт сильніше вдарять по власному населенню, аніж по європейським виробникам продуктів харчування. Той факт, що Білорусь та Казахстан, які разом із Росією є членами Митного союзу, досі відмовляються приєднуватися до цих санкцій, демонструє, наскільки непродуманою є російська політика.

Війна чи мир - вибір у руках Путіна

Кремль опинився перед вибором. Він може форсувати ескалацію, тобто посилювати підтримку сепаратистів і, якщо їм все-таки загрожує повна поразка, під приводом гуманітарної катастрофи на Сході України відкрито ввести у країну війська. Цей курс знайшов би підтримку серед російської політичної еліти - передусім серед націоналістичних кіл та представників військово-промислового комплексу. Вони сподіваються на те, що ізоляція Росії від світового ринку призведе до відродження російської промисловості за допомогою накопичених роками валютних резервів.

У якості альтернативи президент Путін міг би позбавити сепаратистів підтримки і взяти курс на деескалацію. Однак на це він піде лише за умови, що Україна і Євросоюз дозволять йому зберегти обличчя. Відкрита поразка була би небезпечною для Путіна. Її внутрішньополітичні наслідки для російського президента могли би виявитися навіть більш небезпечними, ніж наслідки відкритої війни з Україною, адже російська пропаганда могла би зобразити її як миротворчу місію.

Призначена на 26 серпня зустріч у Мінську між Путіним та Порошенком за участі провідних політиків ЄС дає невелику надію на дипломатичне вирішення. 23 серпня, до вирішальної дуелі у Мінську, у Києві уперше від початку української кризи прибуде з візитом Анґела Меркель. Ця поїздка демонструє, що канцлерка ФРН розуміє, наскільки високими є ставки.

Автор: Інґо Маннтойфель, керівник відділу Європи і головний редактор російської редакції DW