Найбільші фракції Європарламенту в своїй спільній резолюції знову розкритикували поводження польського уряду з конституційним судом країни та висловили серйозне занепокоєння з приводу нових законів, які регулюють діяльність ЗМІ, поліції таборотьбу з тероризмом. Водночас більшість депутатів чітко підтримали Європейську комісію, яка в липні ініціювала другий етап перевірки виконання та дотримання норм правової держави у Польщі. Сформульовані Єврокомісією рекомендації мають бути втілені до жовтня, інакше Варшаві загрожують санкції, серед яких - втрата права голосу в Європейській раді. Поки що - це лише в теорія.

Конфлікт як стратегія

Практика показує, що уряд у Варшаві й перш за все найвпливовіша людина в країні Ярослав Качинський, лідер правлячої партії "Правоісправедливість", взагалі не приймає всерйоз думку Європарламенту.

Перші дебати в Європарламенті в січні цього року проходили в присутності польської прем'єр-міністра Беати Шидло, цього ж разу Варшава, на жаль, відправила до Страсбурга лише заступника міністра юстиції. Крім того, делегацію Венеційської комісії, представлену провідними міжнародними експертами з конституційного права дорадчого органу Ради Європи, зустріли цими днями в польській столиці з демонстративною байдужістю. Навіть докір з боку президента США Барака Обами на полях саміту НАТО у Варшаві не змінив позиції Качинського, який діє за приблизно таким гаслом: "Народ, яка є сувереном, наділив мене і мою партію парламентською більшістю, тому я роблю те, що хочу. Ані американський президент, ані резолюції Європарламенту, ані перевірки з боку Єврокомісії виконання та дотримання норм правової держави нічого в цьому не змінять".

Причина, передусім, полягає у політичній філософії Качинського, який є хитрим і скурпульозним політиком. Він вважає, що саме конфлікти є єдиними рушійними силами в політиці. Тому конфлікт з європейськими інституціями для нього є бажаним. Таким чином він може здобути ще більшу підтримку серед своїх виборців - як захисник національного суверенітету від іноземних, антипольських і лібертарних сил. До цього додається його віра в те, що напад на нього в 2010 році проходив за тією ж схемою, що й авіакатастрофа під Смоленськом, під час якої загинув його брат-близнюк. Міф про змову тодішнього прем'єр-міністра країни Дональда Туска та Володимира Путіна ідеально підходить, щоб згуртуватися - це хоча й небезпечна, але дуже ефективна стратегія.

Страх як засіб влади

Щоб закріпити свою владу, Качинський використовує також європейську кризу біженців. Подібно до багатьох західноєвропейських популістів (у тому числі німецьких), він уміє віртуозно грати на клавішах страху. Зневажливі гасла про мусульман, які нібито привезли до Європи хвороби, не кажучи вже про те, що є терористами, використовуються лише для того, щоб позиціонувати себе сильною людиною і захисником християнських традицій Європи і Польщі. Його прихильники тріумфують.

Страх і ненависть до мусульман можуть чудово інструменталізуватися: Качинський є політиком, для якого мета виправдовує засоби. Паралізування діяльності Конституційного суду, насильницьке долучення правосуддя і громадських ЗМІ до панівної ідеології, особливі повноваження для прокуратури і поліції, а з недавніх пір ще й шкільна реформа та переписування історії слугують тій же самій меті - збереженню та гарантуванню влади.

Наразі Єврокомісія та Європарламент мають рацію, коли засуджують національно-консервативну "революцію" у Польщі та вбачають у ній загрозу ліберальній демократії. Але це не впливає на той факт, що нічого не змінюється. Єдиними, хто може покласти край цим безцеремонним вчинкам, є польські виборці. Зміцнення громадянського суспільства, проведення просвітницької роботи та прагнення до діалогу - ефективніші засоби.