Посада держсекретаря - вершина довгої політичної кар’єри Джона Керрі. І за роки на цій посаді йому є що записати у свій актив. Лише впродовж останніх 12 місяців він відіграв ключову роль у трьох великих зовнішньополітичних досягненнях адміністрації Обами: історичному відновленні дипломатичних відносин з Кубою, не менш історичній угоді про ядерну програму Ірану та міжнародній угоді про захист клімату, підписаній у Парижі.

Жодна з цих угод не стала би можливою без доброї волі та ініціативи Білого дому. Адже просто хотіти чогось і досягати чогось - це різні речі. А людиною, яку можна вважати "хрещеним батьком" цих дипломатичних досягнень, є Джон Керрі - колишній сенатор і без п'яти хвилин президент. Відновлення діалогу з одвічними опонентами на міжнародній арені - Іраном і Кубою - його заслуга. Саме Керрі доклався до того, аби Китай та низка інших "кліматичних скептиків" сіли за стіл переговорів у Парижі.

Військових варіантів немає

Дивлячись на його роботу на посаді державного секретаря США, на якій він 2013 року змінив Гілларі Клінтон, можна сказати, що для нього ведення переговорів - це не лише робота, але покликання. Найкращим прикладом можна назвати його невтомні зусилля з примирення між ізраїльтянами та палестинцями. Щойно обійнявши посаду, всупереч думці багатьох радників, він завзято взявся за цю проблему і розпочав старанну човникову дипломатію. Зрештою, його зусилля виявилися марними - як багато хто і пророкував.

Керрі і його характерне неприйняття "ні" як відповіді, поєднане з його небажанням здаватися, не завжди приносило результат. Провал його палестино-ізраїльської ініціативи є тому найяскравішим підтвердженням. Але він є найкращою людиною для адміністрації, яка вирішила, що військові засоби не є найоптимальнішим способом розв’язувати міжнародні конфлікти. Нехай навіть така позиція має не лише переваги, але й недоліки. Зрештою, загальновідоме неприйняття Обамою військових інтервенцій позбавило Вашингтон важливого інструменту впливу у переговорах щодо Сирії, Лівії та інших країн. Адже опоненти США на цих переговорах здебільшого не мають жодних миролюбних сентиментів. Таким підходом, можна сказати, було повністю нівельовано весь військовий потенціал Сполучених Штатів.

Переговори без кінця

Виходячи з таких рамкових умов, Керрі невтомно намагався вичавити максимум із засобів дипломатії, аби домогтися прориву у Сирії. Буквально минулого тижня у Мюнхені у нічних затяжних переговорах з російським колегою та уповноваженим ООН Стаффаном де Містурою йому вдалося підготувати план дій щодо припинення вогню у Сирії.

Це саме той план, який хоч досі і не був реалізований, але принаймні після останньої телефонної розмови Обами і Путіна він має шанс на втілення. Чимало запитань до цього плану залишаються відкритими. Тим не менше, безнадійний оптиміст Джон Керрі привітав "остаточні домовленості" щодо припинення боїв і закликав усі сторони "прийняти ці умови і повністю виконати їх".

Байдуже, чи дійсно угода набере чинності 27 лютого, як було домовлено. Одне вже нині є зрозумілим: ніхто не зможе сказати, що Джон Керрі зробив на цих переговорах недостатньо.