Конфлікт в Україні за останні місяці перетворився на надзвичайно затяжну політичну кризу. Надії на просте та послідовне вирішення її немає. Так чи інакше в цьому конфлікті не буде однозначних переможців, точніше, у ньому програють усі. А провал домовленостей, досягнутих перед Великоднем у Женеві показав, наскільки крихкими бувають формальні компроміси.

Брутальна політика інтересів Москви

Анексія Криму з боку Росії всупереч нормам міжнародного права та подальша політика Кремля щодо дестабілізації на сході України документують, що Москва не була зацікавлена в деескалації. Та виглядає на те, що саме зараз з'явилася невеличка надія на зменшення напруженості. І це попри той факт, що на тлі псевдо-референдумів у Донецьку та Луганську, а також нових санкцій з боку ЄС на поверхні ситуація лише продовжує загострюватися.

Рішення, яке старанно просуває в кулуарах німецька зовнішня політика, передбачає організацію "круглого столу" за участю всіх політичних сил в Україні під егідою ОБСЄ і головуванням німецького топ-дипломата Вольфґанґа Ішинґера та українських представників.

Можна великою мірою припускати, що на подібний план, у принципі, погоджується і Путін. Його звернення до сепаратистів із пропозицією відкласти "референдуми" можна було ще розуміти як спланований маневр з метою відволікання, що не відзначався політичною щирістю. Та реакція Москви після самих "референдумів" натомість, порівняно з фарсом волевиявлення в Криму, досить млява. Прохання сепаратистів про приєднання до Росії викликало на офіційному рівні поки хіба що дуже стриману відповідь. Особливо бракує в цьому випадку чіткої публічної заяви президента Путіна.

Місія Штайнмаєра в Києві

Вирішальним стане в цій ситуації те, чи вдасться німецькому міністру закордонних справ Штайнмаєру та іншим посередникам переконати перехідний уряд навколо Турчинова та Яценюка в тому, аби погодитися на ідею проведення круглого столу. Звичайно, щодо такої ідеї існує чимало застережень.

Справедливо можна наводити той аргумент, що Кремль наразі зацікавлений у подібних перемовинах лише тому, що він взагалі таким чином отримав для себе переговорну силу за допомогою незаконних дій проросійських сепаратистів. До того ж, підступність пропозиції круглого столу криється в деталях, а саме: хто уповноважував сепаратистів взагалі брати участь у таких перемовинах? Чи відбудуться тепер вибори президента України 25 травня? Чи не означають такі переговори визнання відокремлення Криму? І це лише кілька з-поміж багатьох запитань, які виникають на тлі планів проведення круглого столу. Тож українське керівництво стоїть перед дуже непростим рішенням.

Перемовини чи від'єднання

Та альтернативи такому рішенню не ліпші. Останні тижні чітко показали, з якою жорстокістю та непохитністю Москва готова відстоювати свої інтереси. Натяки Москви на згоду реалізації плану ОБСЄ з проведення круглого столу не повинні спокушати до того, аби вірити в те, що Кремль погодився відступити від досягнення своїх цілей. Політична наївність у справах з Росією недоречна. Радше навпаки – Кремль націлений за допомогою круглого столу та проросійських сепаратистів забезпечити собі право голосу в дискусії про політичне майбутнє України та, в крайньому разі, домагатися розколу України.

Якщо плани щодо проведення круглого столу під головуванням ОБСЄ проваляться, потрібно рахуватися з тим, що конфлікт в Україні й надалі загострюватиметься й Москва задовольнить прохання проросійських сепаратистів. Політичний Київ опинився таким чином між Сціллою і Харибдою.

Інґо Маннтойфель, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DW