Залізний принцип міжнародної системи безпеки: наявність ядерної зброї стримує держави щодо її застосування. Після атомних бомбардувань США японських Хіросіми та Нагасакі у серпні 1945 року ядерна зброя у світі більше не застосовувалась. Однак наявність ядерних бомб не обов'язково є для таких країн фактором стримання щодо ведення війни. Отже, небезпека ескалації конфлікту до рівня атомного зберігається, навіть якщо вихід на цей рівень вважається гіпотетичним, тобто малоймовірним.
Пакистансько-індійські відносини є прекрасним унаочненням цієї ситуації. Нині вони перебувають у найгострішій кризі за останні десятиліття. Обидві країни мали між собою три великі війни, перш ніж у 1999 році отримали статус ядерних держав. З того часу між ними виникали збройні конфлікти, але обмеженого характеру: здійснювались артилерійські обстріли спірного фактичного кордону в Кашмірі ("line of control"). У першому десятилітті 2000-х Індія провела кілька обмежених військових операцій по той бік кордону, у 2016-му індійські військові виступили проти терористів у регіоні неподалік від кордону на території Пакистану.
"Превентивний" повітряний удар Індії
І от з початку цього тижня - нове загострення. Внаслідок нападу ісламістів, що мають коріння у Пакистані, в індійській частині Кашміру загинули понад 40 індійських силовиків. Відповідальність за напад взяли на себе бойовики терористичного угруповання "Джаіш-е-Мохаммад".
Згідно з офіційною заявою Нью-Делі, після цього індійські військові літаки перетнули кордон, пролетіли над пакистанською частиною Кашміру та завдали удару по базах терористів у Пакистані. Джерела в уряді Індії повідомили про знищення щонайменше 300 бойовиків внаслідок авіаудару. Останньою сенсаційною іноземною військовою операцією на території Пакистану було знищення лідера "Аль-Каїди" Усами бін Ладена спецназом США у 2011 році у Абботтабаді.
Офіційний Нью-Делі назвав операцію превентивним заходом: таким чином Індія запобігла терористичним атакам з боку ісламістів. І продемонструвала, що виступатиме проти терористичної загрози у Пакистані військовими засобами, при цьому не тільки у прикордонних районах, але й глибше на пакистанській території.
Таким чином Індія слідує так званій доктрині "холодного старту" щодо обмеженого застосування військової сили проти Пакистану нижче рівня використання ядерної зброї. Пакситан, зі свого боку, завдав на "превентивний удар" Індії "удар у відповідь" по цілях індійських військових у Джаммі та Кашмірі. Вочевидь Індія та Пакистан вбачають достатньо простору для конвенційних воєнних зіткнень на рівні нижче ядерного. Однак цей простір не безмежний.
Ризик ядерної ескалації зберігається
Однак ризик атомної війни між Індією та Пакистаном збільшують не тільки різні низькопорогові ескалації. Тривожним є також систематичне збільшення арсеналу тактичної атомної зброї у Пакистані. До цього додається, що Пакистан ще жодного разу не заявляв, що ніколи не застосує атомну зброю першим. Будь-який конвенційний напад з боку Індії теоретично може стати для Пакистану підставою для відповіді ядерними засобами.
У цьому аналізі не йдеться про те, щоб продемонструвати сценарії жахів. Атомний конфлікт і надалі залишається малоймовірним. В умовах актуальної кризи ескалація мала б загостритись ще на декілька рівнів, перш ніж досягти критичного. Крім того, якщо напруження загрожуватиме виходом з-під контролю, задля заспокоєння ситуації у конфлікт втрутиться міжнародна спільнота, очолювана Вашингтоном та Об'єднаними Націями. Однак можливість драматичного загострення ситуації зберігається, і новітня історія пропонує достатньо прикладів, які це підтверджують.
Кампанія 1999 року як прецедент
У 1999 році - у той час, коли Індія і Пакистан офіційно оголосили себе ядерними державами, - бойовики, підтримувані Пакистаном, напали на індійську частину Кашміру. Індія відповіла на це повітряним ударом - так звана Каргільська війна тривала від травня до липня. Американська розвідка на початку липня отримала інформацію про конкретні плани Пакистану привести у бойову готовність ядерну зброю та, ймовірно, застосувати її. І тодішній уряд США під керівництвом президента Білла Клінтона успішно сприяв завершенню цієї війни.
Якщо це відповідає дійсності - про перебіг тодішніх подій суспільство дізналось у 2015 році, - то в 1999 році світ перебував на грані ядерної війни. На жаль, виключити повторення такої драматичної ситуації у пакистансько-індійських відносинах неможливо.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.