У Каталонії відбувається двобій між двома упертими биками. ЄС слід було б допомогти супротивним сторонам вгамувати емоції, хоч з юридичного боку ця справа й вважається однозначною, вважає Бернд Ріґерт.
Реклама
Хто б міг подумати, що в ХХІ столітті в самому серці Європейського Союзу конфлікт навколо руху за незалежність переросте в державну кризу, мало не в спробу путчу, а, може, й у насильницьке протистояння? Хто ж тоді спроможний та готовий втрутитися в перебіг подій у Каталонії, аби спинити цей безум? Вчинені дотепер спроби з боку іспанської держави завершилися провалом. Близько 30 відсотків населення регіону, котрі прагнуть незалежності Каталонії від Іспанії, так само як і регіональний уряд, й далі вперто йдуть цим шляхом. Події змусили втрутитися й короля Іспанії. Але суперечка лише загострюється. Тож лишається небагато часу, поки частина Іспанії Каталонія оголосить в односторонньому порядку свою незалежність. Чи буде це законно, чи незаконно? Каталонському уряду до того байдуже.
На думку каталонців, конституція Іспанії для них - порожній звук, адже вони прагнуть вийти зі складу цієї країни. Конституцію Іспанії можна змінити, але лише за умови волі всього іспанського народу, а не завдяки голосуванню невеликої меншини. Тож поки що існування правової держави в Іспанії опинилося під загрозою, адже тепер застосувати правові механізми в Каталонії просто неможливо. І загроза ця полягає зовсім не в протизаконних діях уряду Іспанії.
Саме таким правильним чином розуміє цю ситуацію Європейська Комісія. Вона не може втрутитися в події як посередник, адже вона мусить поважати незалежність та конституцію кожної з країн-членів ЄС. Угоди, котрими регулюються механізми для Європейського Союзу, не надають Брюсселю права на статус посередника, принаймні в цьому випадку. У Польщі та Угорщині Єврокомісія мусила вдатися до дій, бо тамтешні уряди прагнули підірвати норми правової держави та незалежність юстиції. Так само в Польщі та Угорщині Європейська Комісія не виступає в ролі посередника між більшістю та меншістю, але як захисник чинності договорів.
Стриманість - законно, але політично нерозумно
Тож стриманість ЄС зрозуміла з правових причин, та чи розумно це з політичної точки зору? Ані Європейська Комісія, ані голова Європейської Ради Дональд Туск не повинні просто мовчки спостерігати за подальшим загостренням кризи в Іспанії. Тут стала б у пригоді хоча б пропозиція розпочати діалог між Мадридом та Барселоною.
Справжню роль посередника Брюссель не матиме й через те, що сторони просто не бажають цього. Представники Каталонії у Європейському парламенті очікують, що ЄС вгамує Іспанію. Але цього не станеться. Уряд Іспанії, який представляють дипломати в Страсбурзі, категорично проти посередництва та навіть діалогу з керівництвом Каталонії. На думку уряду в Мадриді, в Каталонії відбувається державний переворот. І тут нічого не скажеш.
Однак Європейському Союзу варто було б запропонувати свої послуги принаймні в ролі того, хто підготує ґрунт до діалогу. Брюссель має показати громадянам ЄС, що він піклується про них і так просто не ігнорує кризою. Віце-президент ЄС Франц Тіммерманс, котрий відповідальний за захист норм правової держави, вже дав сигнал, що він, звісно, теж поважає правову державу в Іспанії. Але для нього, власне, проблемою є дії саме каталонських сепаратистів. Якщо Європейський Союз завжди наголошує на тому, що він є уособленням успішного європейського мирного проекту, то він має продемонструвати, що в змозі подбати про те, щоб суперечки та конфлікти між його країнами-членами вирішувалися мирним шляхом.
Так само Європейській Комісії слід негайно придумати план "Б" на той випадок, якщо каталонці справді підуть на цей нераціональний крок, щоб в односторонньому порядку проголосити незалежність від Іспанії. Ні сам ЄС, ні будь-яка з його країн-членів не визнають цей крок. Але як же тоді поводитися з представниками уряду Каталонії, туристами, товарами та можливими проханнями каталонців про вступ до ЄС? А що робитиме ЄС, якщо Іспанія - й це юридично можливо - усуне від влади уряд Каталонії, оголосить нові вибори та скасує статус автономії? Досі ЄС, з огляду на цю кризу в Іспанії, що триває вже три роки, просто займав позицію страуса, сховавши голову в пісок. Але зараз цей номер вже не спрацює.
Це не спрацює ще й через те, що нині скрізь у ЄС прихильники Brexit, праві популісти та націоналісти роздмухують події в Каталонії до міфу. Згідно з цією міфологією, ЄС утискає меншини та народності щодо їхнього права на самовизначення. Хоч це й відверті дурниці, але ігнорувати ці аргументи не можна. Їм просто слід щось протиставити. В противному разі іспанська криза може перерости в ще одну європейську.
Історія руху за незалежність Каталонії
Прагнення багатьох каталонців отримати незалежність має глибоке історичне коріння. Цей регіон пережив за свою історію багато періодів посилення автономії, на зміну яким приходили обмеження свобод та репресії.
Фото: Reuters/A.Gea
Багата стародавня історія
Каталонію досить рано стали заселяти фінікійці, етруски, а згодом і греки. Перші грецькі колонії - це насамперед Росас та Ампуріас (на фото). Грецька назва останнього - Емпоріон. За ними прийшли римляни, що розбудували поселення та інфраструктуру. Каталонія залишалася в складі Римської імперії до завоювання цього регіону вестготами у 507-му році нашої ери.
Фото: Caos30
Графства та королівство
711 року Каталонію завоювали араби. Їхнє просування вглиб Європи зупинили франки у битві при Турі, відомій як битва при Пуатьє, в 732 році. Вже 759 року північні райони Каталонії знову стали християнськими. 1137 року каталонські графства утворили Арагонське королівство. У ХІІІ та в першій половині ХІV століття воно тримало під контролем Західне Середземномор'я та захопило Майорку й Валенсію.
Фото: picture-alliance/Prisma Archiv
Автономія аж до Війни за іспанську спадщину
Ще в ХІІІ столітті з'явилися інституції каталонського самоврядування - так званий Женералітат Каталонії. Навіть після об'єднання Арагонського королівства з Королівством Кастилія 1476 року Арагон міг втримати свої автономні інституції аж до Війни за іспанську спадщину, що тривала з 1701 по 1714 рік. Винятком був тільки час, на який припало Сегадорське повстання 1640-1659 року.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Роковини поразки
Після захоплення Барселони 11 вересня 1714 року королем Філіпом V, який походив з династії Бурбонів, було розпущено всі каталонські інституції та покладено край самоврядуванню регіону. Щороку 11 вересня каталонці згадують втрату своїх прав на автономію. На фото - хода 11 вересня 2015 року в Барселоні.
Фото: Getty Images/AFP/L. Gene
Ідеї федерації під час першої іспанської республіки
Після того як 10 лютого 1873 року король Амадей І відмовився від престолу, було проголошено першу іспанську республіку, котра не проіснувала й року. Прихильники республіки розкололися на тих, хто виступав за централізовану республіку та прибічників федеративного устрою. Серед тих, хто обстоював ідею федерації був і Франсиско Пі-і-Маргаль. Він був також одним з п'яти президентів республіки.
Фото: picture-alliance/Prisma Archivo
Невдала спроба у ХІХ столітті
Спроба Каталонії створити власне державне утворення в межах іспанської республіки ще більше посилила суперечки між республіканцями. 1874 року влада знову повертається до монархів з династії Бурбонів. Тоді на престол сів король Альфонс ХІІ.
Фото: picture-alliance/Quagga Illustrations
Каталонські республіканці
З 1923 по 1930 роки генерал Мігель Прімо де Рівера створив диктатуру, що опиралася на підтримку короля Альфонса ХІІІ, армію та клерикальні кола. Тоді центром опозиції та спротиву стала Каталонія. Політичний діяч Франсеск Масія (на зображенні) виборював після завершення диктатури права на широку автономію для Каталонії.
Перемога Франко та кінець усім правам і свободам
Під час другої іспанської республіки каталонські депутати розробляли статут автономії для регіону, котрий 1923 року ухвалив парламент Іспанії. Франсеска Масію після виборів до парламенту Каталонії було обрано керівником уряду - Женералітату Каталонії. Але перемога генерала Франко в громадянській війні 1936-1939 поклала край другій іспанській республіці та її здобуткам.
Фото: picture-alliance/AP Photo
Втрата всіх свобод
Режим Франко, що правив з 1939 по 1975 рік, означав для Каталонії демонтаж всіх демократичних свобод. На цей час припали заборона та ліквідація всіх політичних партій, скасування статуту автономії та утиски каталонської мови й культури.
Фото: picture alliance/AP Photo
Відновлення автономії з новим статутом
1977 року на перших вільних виборах, що відбулися після завершення диктатури Франко, було знову тимчасово обрано Женералітат Каталонії. Згідно з демократичною конституцією Іспанії 1978 року, Каталонія отримала 1979 року новий статут автономії.
Жорді Пужоль - багато років незмінний глава уряду Каталонії
Перший після завершення диктатури Франко статут автономії визнавав самостійність Каталонії, а каталонську мову як окрему мову. Порівняно зі статутом 1932 року, було дещо розширено права каталонців в освіті та культурі, але обмежено в таких сферах як юстиція, фінанси та охорона громадського порядку. Жорді Пужоль очолював уряд Каталонії з 1980 по 2013 роки.
Фото: Jose Gayarre
Зростання самосвідомості
Останніми роками прагнення каталонців отримати незалежність знову посилилися. 2006 року Каталонія отримала новий статут автономії, що передбачав розширення повноважень. Утім, після оскарження, котре подала консервативна "Народна партія", Верховний суд Іспанії скасував цей статут.
Фото: Reuters/A.Gea
Перша спроба референдуму
Референдум щодо незалежності Каталонії планувалося провести ще 9 листопада 2014 року. Першим запитанням у бюлетені було: "Чи хочете Ви, щоб Каталонія стала державою?" У разі згоди, слід було відповісти й на друге запитання: "Чи хочете Ви, щоб ця держава отримала незалежність?" Але Конституційний суд Іспанії визнав референдум нелегітимним.
Фото: Reuters/G. Nacarino
Двобій титанів
З січня 2016 року уряд Каталонії очолює Карлес Пучдемон. Від курсу на сепаратизм, котрий провадив його попередник Артур Мас, Пучдемон не відступав. Саме урядом під його керівництвом було призначено референдум про незалежність 1 жовтня 2017 року. Уряд у Мадриді на чолі з Маріано Рахоєм із застосуванням поліції всіляко протистояв проведенню голосування, яке називає неконституційним "інсценуванням".
Фото: Getty Images/AFP/J. Lago
14 фото1 | 14
Каталонія на шляху до незалежності
Попри заборону іспанської влади, 1 жовтня в Каталонії відбувся референдум про незалежність. Куди сягають корінням сепаратистські тенденції та які наслідки плебісцит може мати для регіону, у добірці DW.
Фото: Imago
Si чи No - що кажуть каталонці?
1 жовтня в іспанському регіоні Каталонія пройшов референдум про незалежність. Центральна влада в Мадриді всіляко намагалася йому запобігти. За даними місцевої влади, близько 90 відсотків виборців, які взяли участь у голосуванні, відповіли "так" на запитання: "Чи хочете ви, щоб Каталонія стала незалежною державою з республіканською формою правління?"
Фото: Reuters/A. Gea
Протести на вулицях Барселони
Десятки тисяч прибічників референдуму неодноразово виходили на вулиці Барселони - на знак протесту проти дій іспанської влади. Востаннє їх до цього спонукали обшуки в офісах представників уряду Каталонії, під час яких були вилучені бюлетені та урни для голосування, а більше десяти людей були заарештовані.
Фото: Getty Images/AFP/L. Gene
Сутички з поліцією
Голосування 1 жовтня супроводжувалося сутичками прихильників незалежності з іспанською поліцією, відправленою до Каталонії урядом в Мадриді. За даними каталонського уряду, в сутичках у день голосування постраждали майже 900 осіб.
Фото: Reuters/D. Gonzalez
Загострення останніх років
Загострення у відносинах з Мадридом, яке призвело до нинішньої ситуації, розпочалося у 2006 році, коли Каталонія ухвалила новий варіант статуту автономії. Він передбачає, зокрема, зміни держфінансування і зобов'язує громадян Каталонії володіти каталонською мовою. У 2010 році Верховний суд Іспанії визнав новий статут незаконним - і конфлікт між Барселоною та Мадридом почав набирати обертів.
Фото: picture-alliance/Zumapress.com/J. Boixareu
Сепаратизм родом із Середньовіччя
Прагнення Каталонії до самостійності плекались протягом століть. Від Х до початку ХVIII ст. регіон значною мірою був незалежним. Після здобуття Бурбонами Каталонії у війні за іспанську спадщину в 1714 році тут була розформована низка інституцій, а державною мовою оголошена іспанська. До кінця ХІХ ст. Каталонія поступово відновила своє значення, переживши економічне й культурне піднесення.
Фото: picture-alliance/Prisma Archiv
Під диктатурою Франко
Перемога фашистів у громадянській війні в Іспанії 1939 року означала для каталонців нову хвилю пригнічення, у тому числі й заборону регіональних мов. Лише після смерті диктатора Франсіско Франко в 1975 році Каталонія змогла знову претендувати на більшу незалежність. Демократична конституція 1978 року і так звані статути автономії 1979 року закріпили самоврядування автономних регіонів Іспанії.
Фото: picture-alliance/AP Photo
Ідейний натхненник незалежності
Із січня 2016 року парламент Каталонії - Женералітат - очолює Карлес Пучдемон, який змінив на цьому посту Артура Маса. Пучдемон - послідовний прихильник та ідейний натхненник незалежності регіону.
Фото: Reuters/A.Gea
Суперечливі опитування
У разі позитивного голосування на референдумі уряд Каталонії обіцяв проголосити незалежність протягом 48 годин. Місцева влада неодноразово проводила опитування серед каталонців щодо їхнього ставлення до незалежності. 2014 року "за" проголосували 80 відсотків опитаних. При цьому, за оцінками, в опитуванні взяла участь лише третина жителів регіону, які мають право голосу.
Фото: Reuters/A. Gea
Більшість - за незалежність?
Вересневе ж опитування, проведене Центром соцдосліджень Instituto DYN, свідчить, що 47 відсотків жителів Каталонії виступають за відділення від Іспанії, водночас 44,4 відсотка - проти цього. Між тим, безпосередньо у референдумі готові взяти участь понад 70 відсотків виборців. Із них 65,4 відсотка збираються висловитись на користь незалежності.
Фото: Reuters/A. Gea
Іспанський "Донбас"
Каталонія розташована на північному Сході Іспанії і є одним з найважливіших індустріально-аграрних регіонів країни. Тут проживає близько семи мільйонів людей. Значна частина мешканців Каталонії, які підтримують незалежність, переконані, що регіон "годує" країну. Адже з близько 16 мільярдів євро податків, які жителі сплачують до державної казни, назад, мовляв, повертається не так і багато.
"Хибна підстава для виправдання сепаратизму"
Одним з противників каталонського сепаратизму є центристська партія "Сьюдаданс" ("Громадяни"), яка має 32 мандати в іспанському парламенті. На фото - її лідер Альберт Рівера. Представники "Сьюдаданс" запевняють, що "утиски з боку Мадрида - це лише хибна підстава для виправдання сепаратизму", адже Каталонія має широку автономію, а видатки із центрального бюджету навіть дещо вищі, ніж податки.
Фото: picture-alliance/NurPhoto/O. Gonzalez
Похмурі перспективи для туризму і бізнесу
Каталонія - популярний серед туристів регіон та промисловий центр. У разі набуття незалежності, вона може опинитися за межами не лише іспанського, а й ринку ЄС. Через подібну перспективу за останні три роки з Каталонії до інших регіонів Іспанії перебралися майже півтори тисячі компаній. Профспілки підрахували, що вже перший рік незалежності може знизити доходи людей на 30-40 відсотків.
Фото: picture-alliance/DUMONT Bildarchiv/F. Heuer
12 фото1 | 12
Чому ЄС не буде посередничати у каталонській кризі (05.10.2017)