Через півтора місяця після інавгурації у президента України Володимира Зеленського немає чіткого уявлення, яким чином він збирається припинити війну на Донбасі. Полярно протилежні заяви його соратників та публічний конфлікт президента з міністром закордонних справ Павлом Клімкіним свідчать про те, що жодного плану з урегулювання конфлікту на сході країни в команди Зеленського просто немає.
Утрачені ілюзії українців
Під час президентської кампанії Володимир Зеленський багаторазово повторював: щоби завершити війна на Донбасі, треба просто припинити стріляти. Досі новий президент, схоже, був упевнений: його особистих чарів буде достатньо, щоби по-чоловічому з президентом РФ Володимиром Путіним "порішати" всі питання. Та де там. Насправді "припинити стріляти" означає одне - позбавити українських військових можливості відповідати тим, хто стріляє з боку "ДНР" та "ЛНР". Перша ініціатива президента Зеленського - розвести сторони в районі Станиці Луганської - миру не принесла. Обстріли українських позицій не припинилися, військові гинуть.
Далі цих ініціатив та загальних фраз про те, що Донбас і Крим - це Україна, президент Зеленський, на жаль, так і не пішов. Так, була обіцянка повернутися до мінських домовленостей та засідань "нормандськї четвірки". Так, експрезидент Кучма знову став головним перемовником від України в білоруській столиці. Але публічно Зеленський так і не озвучив свій план деокупації Донбасу, а Крим взагалі перебуває за дужками порядку денного "команди Зе". Це може мати тільки дві причини: перша - такого плану просто немає, і друга - цей план є, але він передбачає істотні поступки Росії з боку України.
Брак політичного досвіду у Зеленського дозволяє малювати в уяві українців найнеймовірніші сценарії вирішення питань щодо того ж Донбасу - від створення там автономних республік, на чому наполягає Росія, до поступового переходу цієї частини України аід контроль Кремля. Теперішній президент на відміну від свого попередника не був і ніколи не стане драйвером зовнішньої політики держави. Без серйозної команди дипломатів Зеленський, а разом з ним українці, приречені перетворитися з суб'єкта на об'єкт міжнародної політики. І це чудово розуміють у тій самій Росії.
Зеленський проти всіх
З моменту вступу на посаду президента України Зеленський примудрився публічно посваритися з усіма - з парламентом, урядом та особисто з міністром закордонних справ Павло Клімкіним. Володимир Олександрович переконаний: 72 відсотки українців, які проголосували за нього на виборах, дають йому право діяти жорстко та нещадно стосовно "колишніх". Але парадокс у тому, що саме з цими "колишніми" до формування нової Ради та уряду він змушений тісно співпрацювати. І йдеться не тільки про особисті амбіції Зеленського, але й про політику української держави.
Спроби нового президента відправити у відставку уряд закінчилися нічим - Верховна Рада відмовилася розпустити команду Володимира Гройсмана, частиною якої є й Павло Клімкін. Ось із останнім Зеленський і пішов на загострення стосунків минулого тижня. Приводом для цього стала нота МЗС України у відповідь на заяву МЗС Росії щодо полонених українських моряків. Президент аж нетямився через те, що Клімкін без його згоди надіслав депешу в Москву. Як наслідок Зеленський закликав уряд притягнути міністра до дисциплінарного покарання, а той узяв та й пішов у відпустку.
Можна скільки завгодно повторювати мантру про те, що Зеленському не дають проводити кадрові ротації, наприклад, у тому ж МЗС чи міноборони, або що йому надалі шкодять призначені Порошенком урядовці. Але очевидно, що Володимиру Олександровичу бракує досвіду пошуку компромісу під час вирішення складних завдань, які стоять не особисто перед Зеленським чи Клімкіним, а перед усією державою. Гупати ногами, злитися та намагатися покарати міністра - програшна позиція для президента. Слабкий глава держави виглядає смішним не тільки всередині країни, але й за її межами. Слабких не люблять, їх використовують. Тим більше під час війни в країні.
Заручник Донбасу
Сьогодні президент Зеленський є заручником своїх передвиборчих обіцянок щодо Донбасу. Виборцям він обіцяв мир. Настав час діяти. Але очевидно, що будь-який з доступних сьогодні варіантів деокупації сходу України може поставити крапку в його президентській кар'єрі. З одного боку, почавши переговори з лідерами так званих "ЛНР" та "ДНР", на чому наполягає Володимир Путін, Зеленський отримає серйозну патріотично налаштовану опозицію всередині країни. З іншого, продовження війни буде поступово вбивати його президентський рейтинг.
Що відбувається зараз за лаштунками українсько-російських відносин, точно невідомо. Публічно активність проявляють кум Путіна Віктор Медведчук, Леонід Кучма та олігарх Ігор Коломойський, котрий робить реверанси в бік хазяїна Кремля. Тим часом команда Зеленського вперто намагається "шунтувати" громадську думку щодо російської мови як регіональної на території Донбасу, двопалатного парламенту, референдумів щодо НАТО та ЄС. Негативна реакція українців на ці вкиди змушує офіс президента уточнювати, що все це - особиста позиція авторів заяв, а не глави держави. Тим часом сам Зеленський не поспішає заперечувати імовірність реалізації кожної з цих ідей.
Хоч би там як, майбутнє шостого президента України, та й країни в цілому, вирішить Донбас. Від того, на якому варіанті вирішення проблеми зупиниться Зеленський, буде залежати багато що. Помилка стане фатальною. Схоже, тепер це вже розуміє й новий президент України.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.