Володимир Путін не приїде до Польщі 27 січня на святкування ювілею звільнення радянськими солдатами в'язнів концтабору Освенцім. За офіційною російською версією, президент дуже зацікавлений у будь-яких ювілейних пам’ятних заходах у рік 70-ліття перемоги над нацизмом, але не отримав запрошення від польської сторони. Щоправда, персональні запрошення цього року отримали лише колишні в’язні табору смерті, які дожили до наших днів.

Глави держав і урядів, що вважали за доцільне прибути до Польщі в пам’ятний день звільнення Освенціма, самі просили в уряду цієї країни згоди на участь у ювілеї. Кремль, судячи з усього, вважав що вирішальна роль СРСР у Другій світовій війні в цілому, а також у звільненні концтабору, заслуговує на персональне запрошення. Навіть російські опозиціонери, такі як Борис Нємцов, хоч і не схвалили рішення організаторів пам’ятного свята, але наголосили: Путін повинен був не гайнувати символічний російський капітал, а будь що їхати в Освенцім.

Спадкоємці переможців нацизму

Польська влада, як і багато хто з європейських політиків, схоже, більше не вважає, що за Росією зберігається монопольне право на роль наступника СРСР. Звісно, йдеться не про те, що хтось зазіхає на пам'ять росіян щодо їхньої перемоги. Чимало громадян Росії, враховуючи багатьох громадських діячів, на відміну від Путіна не будуть соромитись приїхати до Освенціма.

Російська влада, своєю політикою по відношенню до України, викликала у деяких представників європейського істеблішменту чіткі аналогії з діями того ж нацистського режиму, по відношенню, наприклад, до Чехословаччини. Мало хто в ЄС проводить пряме порівняння між правлячим нині в Росії режимом і нацистським, як це зробив відомий російський вчений-дисидент, професор Андрій Зубов. Але вже сама дискусія про можливість такого порівняння свідчить про сумніви щодо права російської влади претендувати на їхню спадкоємність ролі в перемозі над нацизмом.

Ось тому, схоже, й виник варіант альтернативного формату святкування 70-ї річниці перемоги над нацизмом: під неофіційним патронажем Польщі, як однієї з країн, що постраждала найбільше, але без якогось одного головного учасника, якому всі мають казати: "Дякуємо!"

Хто приїде 9 травня до Москви?

Звісно, російський лідер ще має шанси приїхати якщо не в Освенцим, то у Чехію, в концтабір Терезин. Чеський президент Мілош Земан повідомив, що був би радий бачити російського колегу. Дмитро Пєсков, прес-секретар Путіна, підтверджує: "Запрошення є, але рішення поки що не прийнято". Але навіть приїзд до Чехії ситуацію, на жаль, уже не змінить.

Володимир Путін своєю політикою відносно України домігся того, що Європа відмовляє Москві у символічному праві бути спадкоємицею переможців нацистського режиму. Питання не в тому, куди російського президента покликали, а куди ні, а в тому, хто з колишніх союзників відгукнеться на його запрошення відвідати Москву 9 травня 2015 року на 70-річчя перемоги.

Народ, але не влада

Останні понад 20 років, відтоді, як з'явилась традиція запрошувати на парад 9 травня іноземних лідерів, приймаючою стороною завжди виступала російська влада. Але 2015 року гостей вочевидь поменшає. Не буде українського лідера, не приїдуть керівники США та більшості країн ЄС. З так званого далекого закордоння про свій намір прибути до Москви поки що заявив хіба що лідер Північної Кореї Кім Чен Ин.

Рішення глав держав та урядів країн ЄС може зіграти на руку тим, хто не проти піддати сумніву заслуги жителів Радянського Союзу й радянських солдатів у справі перемоги над нацизмом. Як провести межу між владою Росії, яка в очах європейського істеблішменту вже не виступає як символічна наступниця переможців нацизму, та звичайними громадянами, які є не юридичними наступниками, а прямими нащадками тих, хто віддав свої життя за перемогу над нацистським режимом у Німеччині?

Відповіді на це запитання поки що немає. А вона є вкрай важливою для того, щоб російська влада перестала маніпулювати пам’яттю про Другу світову війну, яку вона монополізувала за останні роки в своїх зовнішньополітичних інтересах.

Іван Преображенський, політолог, постійний учасник німецько-російського форуму "Петербурзький діалог" та російсько-польського експертного дискусійного клубу PL-RU.