Ця Європейська Рада інакша, оскільки йшлося не про якісь європейські політичні дрібниці, а про "історичний виклик для Європи", якщо слідувати думці німецької канцлерки Анґели Меркель. І з цим викликом, а саме - кризою біженців, глави держав та урядів так і не впорались. На противагу останньому саміту щодо кризи, який відбувся три тижні тому, справжнього прогресу не було. Навпаки: попри мляві заклики швидко втілити щонайменше фінансові рішення останньої зустрічі, прірва між різними таборами в питанні біженців ще більше поглибилась. Урядовці в ЄС поводяться так, ніби в них є вдосталь часу, аби й надалі сперечатися щодо національних інтересів. Однак вони цього часу не мають.

Тисячі людей в Брюсселі, Берліні чи Кале змушені проводити ночі, мерзнучи в погано пристосованих для життя таборах. Водночас пані та пани, зустрівшись у затишних офісах, розмірковують про створення реєстраційних центрів поблизу зовнішніх кордонів ЄС, причинах міграції людей, про угоду про депортацію біженців на батьківщину, а також про фонди допомоги Африці, які, до речі, ще є порожніми. Верхівка європейської політики, видається, ще не зрозуміла, що щодня тисячі біженців і шукачів притулку через Грецію та Балкани їдуть до Центральної Європи. Настав час діяти. І дяіти треба не через місяць чи наступного року, а зараз і негайно. Вже є перші концепції та перші підходи, котрі, щоправда, впроваджуються надто повільно.

Окремі складові ще не пасують одна до одної. Яка користь від розхваленого захисту кордонів, коли не ясно, хто за ним має приймати та розподіляти біженців? Яка користь від реєстраційних центрів, якщо вони не пов’язані з великими пунктами попереднього прийому біженців, у яких вирішується, кому дозволено залишатись у ЄС, а хто має повертатись на батьківщину? Задля захисту кордонів слід погодитись і на створення транзитних зон на зовнішніх кордонах ЄС. Той, хто відмовляє в наданні притулку, повинен також депортувати. Транзитні зони повинні охоронятися, інакше кожен шукач притулку зможе обійти їх. Для цього необхідні персонал та кошти. Та досі країни-члени ЄС не дійшли згоди ані щодо концепції, ані щодо фінансування.

Низка урядів країн Східної Європи в принципі й досі, як і раніше, категорично відмовляється приймати біженців. Інші начебто й не проти, але тішаться, що головний тягар лягає на плечі Німеччини. Існує навіть певне злорадство, що досі така успішна й могутня королева Європи - Анґела Меркель - тепер опинилась під справжнім тиском і в оточенні проблем. Дехто напевно сподівається, що залізна Меркель змушена буде піти на поступки в інших питаннях, аби "проштовхнути" свою політику щодо біженців.

Але чи є в неї план? Між іншим, щодо цього у Брюсселі багато хто сумнівається. Щоправда канцлерка заявила, що дублінські домовленості пережили себе, але поки вона так і не пояснила, що має їх замінити. Ці правила ЄС діють упродовж от уже 25 років. Згідно з ними, заяви на надання притулку потрібно подавати в тій країні ЄС, яка для мігранта стала пепршою при в'їзді на територію Євросоюзу. Баварія, яка є однією з німецьких федеральних земель, наполягає на дотриманні цього правила з боку Австрії. Такі заяви баварських політиків суперечать точці зору Меркель.

Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан при здійсненні своїх суперечливих заходів щодо забезпечення безпеки кордонів теж посилається на чинне законодавство ЄС. Хоча він і є ідеологічним ксенофобом, він, на жаль, має рацію. Він убезпечує зовнішні кордони ЄС із Сербією та встановив транзитні зони. Тобто, він робить те, що ЄС вбачає рішенням для зовнішніх кордонів Греції та Італії заради обмеження потоку біженців. Орбан не самотній у своїх діях. Польща та Чехія вже надіслали йому на підтримку своїх поліцейських.

Однак ситуація на Балканах загрожує загостритись. Угорщина лякає тим, що може більшою чи меншою мірою закрити свій кордон Хорватією - до речі, членом ЄС, - і більше не дозволяти біженцям перетинати її територію. Це може або призвести до хаосу в Хорватії, або ж біженці повинні будуть прямувати до Словенії, аби дістатися Австрії. Угорщина закликає Грецію у відповідності до дублінських угод нарешті самій піклуватися про біженців. Та Афіни навіть не збираються цим займатись, їх більше цікавить збір грошей для островів в Егейському морі.

Опинившись у вкрай скрутному становищі, країни-члени ЄС сподіваються тепер перекласти частину завдань на Туреччину. Тепер вона повинна утримувати в країні сирійських біженців, боротися з нелегальними перевізниками людей та краще захищати власний кордон. Зрозуміло, що Туреччина вимагає за це високу ціну. ЄС готовий платити, пришвидшити введення безвізового режиму для турків та оголосити президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана бездоганним демократом. Якщо винести ядро проблеми за межі ЄС, тоді всередині Євросоюзу більше не треба буде так сильно сперечатися, сподіваються в Брюсселі.

З європейською солідарністю все це має мало спільного. Перефразувавши канцлерку Меркель, можна сказати так: якщо зазнає поразки спільна політика щодо біженців, тоді зазнає поразки Європа.