У 1990-их я часто бував у Криму. Причому не тільки на туристичному узбережжі. І тоді я не чув, щоб кримчани або ж росіяни, які гостювали на півострові, взагалі міркували про те, якій країні повинен належати Крим. Людей цікавили нагальні проблеми, а не кольори прапорів над адміністративними будівлями. Вони в цілому прийняли ситуацію, що склалася, і не збиралися її змінювати. У 1991 році жителі Криму, в тому числі Севастополя, підтримали на референдумі "Акт проголошення незалежності України".

Коротка історія кримського питання

До 2014 року питання державної приналежності Криму було на периферії російської суспільної свідомості. Для більшості росіян півострів асоціювався з місцем, де можна добре відпочити, де "тепло і море". І тільки 14 відсотків говорили, що це - "частина Росії, яка опинилася за кордоном".

Звичайно росіян, які вважали, що "Крим наш", і раніше було немало. Та їх чисельність поступово скорочувалася. Наприклад, частка респондентів, впевнених, що Севастополь повинен належати винятково Росії, на рубежі століть падала. Лояльність кримчан до України, навпаки, зростала.

У 2012 році кількість жителів півострова, які хотіли би бачити Крим автономією в складі України, вперше перевищила число тих, кому більше до душі був би статус російського регіону. Далеко не всі росіяни підтримували силове вирішення "кримського питання". Більшість, навіть серед прихильників російського втручання у справи Криму, схилялася до проведення переговорів про його статус із керівництвом України.

Все змінила велика політична гра Кремля, що поставив у 2014 році на "кримську карту". Розгорнута в ході анексії Криму пропагандистська кампанія виявилася не менш ефективною, ніж військова. В результаті більше 80 відсотків росіян у кінці березня того року заявили, що "заради Криму" готові навіть на війну зі США та НАТО (за п'ять років до цього лише трохи більше половини з них зважилися б на конфлікт з Україною за право володіння півостровом).

Крим розбрату

Анексія Криму створила довгострокову територіальну проблему в стосунках між Україною та Росією. Кримське питання може надовго стати яблуком розбрату між двома країнами, постійним джерелом воєнної небезпеки, як, наприклад, проблема приналежності Кашміру для Індії та Пакистану. Переговори щодо статусу Криму - ключ до врегулювання російсько-українського конфлікту. Всі інші розбіжності набагато простіше подолати. Звичайно, Путін як ініціатор і головний бенефіціар кримської авантюри ні на які поступки в цьому питанні не піде. Чи наважиться на це майбутня російська влада? Від цього залежать не тільки відносини з Україною, а й міжнародна репутація Росії, її шанси на відновлення співпраці з провідними країнами світу.

Багато росіян хотіли би відновити добросусідські відносини з Україною. Про це свідчить опитування "Левада-центру", дані якого були опубліковані в середині червня, невдовзі після звільнення Надії Савченко. Воно зафіксувало різке поліпшення ставлення до України.

Ця несподівана метаморфоза має тільки одне раціональне пояснення. Люди сприйняли звільнення льотчиці як сигнал про пом'якшення антиукраїнської політики влади і вирішили, що у них з'явилася можливість висловити свої симпатії до України, не вступаючи в небезпечне протиріччя з державною політикою.

Повернути Крим складно, але не неможливо

Після того, як російська влада чітко дала зрозуміти, що не стане приєднувати Донбас до Росії, число прихильників цієї ідеї різко скоротилося. Припустимо, що завтра по центральному телебаченню оголосять: Донбас повинен повернутися під контроль Києва. Упевнений, вже на наступний день це стане найпопулярнішою думкою, яку висловлюють росіяни при соцопитуваннях. Якщо майбутнє керівництво Росії прийме рішення відмовитися від Криму, зваливши провину за всю цю авантюру на колишніх лідерів країни, які "посварили нас з братами-українцями", то це також не викличе серйозних протестів в суспільстві.

Російські опозиційні лідери в основному не поспішають чітко сформулювати свою позицію з приводу майбутнього Криму. Визнати незаконну анексію вони не можуть, але й однозначно відмовитися від її результатів не готові, думаючи, що це може посварити їх із потенційними виборцями. Навряд чи такі побоювання обґрунтовані. Не варто перебільшувати зацикленість росіян на цій темі.

Влада спровокувала кримську істерію, вони ж у стані в будь-який момент її погасити. У довгостроковій перспективі чітка позиція з цього питання може бути тільки на користь опозиціонерам. Кашу, яку Кремль заварив у Криму, доведеться розсьорбувати вже майбутнім поколінням російських керівників. Якщо їм вистачить сміливості почати домовлятися з цього приводу з Україною, то суспільство, як видно, підтримає таке рішення.