Флагштоки вже напоготові - як у Вашингтоні, так і у Гавані. Коли прапори піднімуться, обом президентам - Обамі й Кастро - гарантовано плескатимуть у долоні, адже відновлення дипломатичних відносин після понад 50-ти років затишшя в світі переважно вітають. Черговий анахронізм відходить у минуле.

Обамі слід подолати опір

Але це лише перший крок на початку довгого, складного шляху з численними перепонами. Про це свідчить і те, що американському президентові, на відміну від кубинського колеги, потрібно узгоджувати кожну витрату з Конгресом, у якому часто виникають суперечки. Символічно, що наймогутніший чоловік світу змушений був дочекатися дозволу від парламенту навіть на проведення ремонту посольства. Крім того, йому довелося чекати 40 днів на згоду Конгресу вилучити Кубу зі списку країн-спонсорів тероризму. Лише після цього процес міг просуватися далі. Обама не зможе призначити посла, кандидатуру якого б не підтримав парламент. І, що важливо, економічне ембарго проти Куби буде зняте лише після того, як партії досягнуть компромісу щодо всіх суперечливих питань.

Демократія - виснажлива справа. Авторитарні політичні лідери в світі часто зневажливо сприймають довготривалі дискусії в пошуках компромісів, складні процеси узгодження рішень та механізми контролю. Нерідко в їхніх очах це виглядає лицемірством чи слабкістю. Чим менше переконливих аргументів, тим більше вони прагнуть продемонструвати свою силу та показати себе переможцем. Як наслідок, деякі країни Латинської Америки з недовірою спостерігають за зближенням Куби та США і по-своєму інтерпретують цей процес. Там говорять про перемогу кубинської революції та поразку американського імперіалізму.

Лівопопулістським урядам країн регіону, від Венесуели до Аргентини та від Нікарагуа до Еквадора, додалося головного болю, адже новий хід американської політики ставить під сумнів сумлінно вибудований "образ ворога". Зближення з Кубою дуже позитивно вплинуло на імідж Сполучених штатів, змінило політичний клімат на континенті, надало нового значення Організації Американських Держав, а Вашингтону - новий шанс. Утім, політичні рішення Куби слід сприймати з урахуванням її економічних проблем, які черговий раз загострилися після кризи у Венесуелі.

Без зміни системи на Кубі

Уряд Куби невипадково посилив репресії проти опозиції. Ще ніколи не відбувалося стільки свавільних арештів, як за минулі тижні та місяці. Сигнал очевидний: Куба, відновлюючи відносини з США, переслідує одну-єдину ціль - отримати доступ до валютних ринків. Про зміну політичної системи не йдеться.

Скептики в американському Конгресі, в кубинській опозиції та вигнанні мають рацію: зближення Куби з США не можна назвати перемогою демократії. Але з відкриттям посольств з'являється більше можливостей для безпосереднього спілкування між країнами та її громадянами. З'являються шанси побудувати діалог. Демократії не потрібні театральні перемоги.