Немає сумнівів - той факт, що Куба досі перебуває в списку країн, що підтримують тероризм, давно вже не має під собою достатніх підстав. Якщо уряд і Конгрес США послідовно дотримуватимуться своїх же правил, то виключити Гавану зі списку спонсорів терористів просто необхідно. Справді, без доказів тримати сусідню країну за таку, що підтримує терористів лише з ідеологічних причин, - це просто негідно для демократії XXI століття. Проте конфуз тут помітний.

Президент США Обама дав досить чітке формулювання в одному зі своїх недавніх інтерв'ю: авторитарне або репресивне ставлення до власного населення не є вирішальним критерієм для внесення держави до списку спонсорів тероризму. Звучить, можливо, жорстко, але якби репресивна внутрішня політика і справді була б в даному випадку критерієм, то занадто багато країн, від Саудівської Аравії до Китаю, невблаганно потрапили б до цього списку.

США змінюють курс

Знову-таки, немає сумнівів - Куба як і раніше сповідує "диктатуру пролетаріату". Опозицію там цькують, а свобода думки - поняття чуже і незнайоме. Ідеологічна прірва між США і Кубою настільки велика, що іншого берега не бачити. Причому, за словами кубинського лідера Рауля Кастро, так має тривати й надалі.

Однак президент США все одно діє правильно, адже якщо поглянути на це з точки зору реальної політики, слід визнати: багаторічні ізоляція і дискримінація Куби не дали жодного результату. Зближення, навпаки, покращує неабияк зіпсований імідж США у всій Латинській Америці. Крім того, кажучи між іншим, це таїть у собі обнадійливі шанси для економіки. Але й з ідеологічних позицій зміна курсу виглядає цілком логічною.

Діюча демократія, заснована на верховенстві права, формується урядом, що не порушує власних законів, гарантованою рівноправністю всіх громадян і зовнішньою політикою, що не вдається до подвійних стандартів. Так, це високий ідеал, давно не досяжним скрізь і завжди - ні в США, ні в Європі. Але в тому й сенс демократії, щоб знову і знову боротися за досягнення ідеалів, нехай навіть публічні дискусії приносять часом гірке розчарування.

Обама задає тут якийсь новий стандарт, який багатьом його співгромадянам важко проковтнути. Але цей стандарт утвердиться, незважаючи на опір в Конгресі, що виходить за рамки конкретних партійних позицій. У цьому випадку він створює лише тимчасові перешкоди, наштовхуючись на настільки ж широку міжпартійну підтримку планів президента щодо Куби. Такий результат відкритих демократичних дискусій.

Повернення довіри

Сам по собі цей процес непомітно ставить під питання сформовані правила гри - як для Куби, так і для інших латиноамериканських держав. Чи спрацює з Кубою принцип "зміни через зближення"? Це питання абсолютно відкрите. Аналогічний принцип був темою для запеклих суперечок у ФРН за часів поділу Німеччини.

Тоді політиці відкритості опонувала жорстка гонитва озброєнь. Не всі країни колишнього Східного блоку вільні сьогодні. Приклади Росії та Китаю засвідчують, що політичне та економічне зближення не ведуть автоматично до плюралізму й дотримання прав людини.

Однак США крок за кроком повертають втрачену в минулі роки довіру, в тому числі - довіру до демократії. Тепер і Куба отримує значний аванс довіри. Ніхто не очікує від Рауля Кастро системних перетворень. Але якщо він не має швидко розтринькати кредит довіри, то дотримання прав людини і плюралізм мають стати на Кубі чимось більшим, ніж голослівні декларації.

Бо найважливіше завдання щодо скасування економічних санкцій проти Гавани ще чекає на своє рішення, і при обговоренні цього питання в американському Конгресі доведеться поборотися за вирішальну більшість. Рауль Кастро міг би тут допомогти Баракові Обамі - у своїх же власних інтересах.