Люстрація часто породжується революційними процесами, коли повстає народ, змінюється влада, існує історична обумовленість шкоди, нанесеної неправомірними й неправедними діями владників. В умовах, коли правосуддя не може впоратися із завданням ефективного розслідування, аргументованого звинувачення і якісного судочинства, постає питання: що зробити на державному рівні для заспокоєння народу, впровадження соціального покарання, очищення замплямованих співробітництвом з авторитарними чи злочинними режимами людей? Є рішення - люструвати.

Чехія, Литва, Польща - у цих та інших країнах свого часу відбувалося багато люстраційних процесів проти діячів комуністичних режимів. Це було відповіддю незалежних країн на дії окупаційних влад, осмисленням минулого та мінімізацією впливу тодішніх владників на сучасність.

Коли закон стає інструментом революційної помсти

В Україні закон про очищення влади (люстрацію) ухвалили після Революції гідності у 2014 році. Ним передбачалося звільнення посадовців, які допомагали колишньому президентові Віктору Януковичу узурпувати владу, були причетними до переслідувань активістів під час протестів на Майдані, а також співпрацювали з іноземними спецслужбами для підриву територіальної цілісності України. Згідно з нормами закону, звільняли й тих держслужбовців, хто в минулому обіймав посади у КПРС і КДБ.

Ще під час обговорення законопроекту лунали зауваження, що він не передбачає індивідуальних процедур, не враховує критерію зловмисної діяльності або бездіяльності, порушує захист персональних даних, сприяє втручанню у приватне життя, не гарантує справедливого судового розгляду. Закон пропонував визнати заплямованими державницькі мундири всіх чиновників часів Януковича і відправити їх на звалище історії, без права на перевдягання, очищення, повернення.

Згодом виконання закону виявило проблему його вибіркового застосування, хоча його норми й заперечували вибірковість. Унаслідок цього багатьох чиновників, переважно дрібних, люстрували, але дехто продовжив обіймати державні посади без жодних моральних та кар'єрних наслідків. Остання цифра люстрованих, озвучена ексголовою департаменту з питань люстрації мін'юсту Тетяною Козаченко, - близько 940 осіб.

Життя після рішення ЄСПЛ

Нині ж чиновники, які пройшли люстрацію, можуть відновитися у своїх правах, а деякі - повернутися на посади. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що звільнення держслужбовців за українським законом про люстрацію призвело до порушення їхніх прав. Ну думку суддів ЄСПЛ, люстрація в українському варіанті виглядала "як своєрідна колективна відповідальність за працю за часів Януковича". "При цьому не враховувалася індивідуальна роль чи зв'язок з будь-якими антидемократичними подіями", - ідеться у рішенні ЄСПЛ "Полях та інші проти України". Згідно з ним, Україна повинна виплатити заявникам п'ять тисяч євро відшкодування.

Усталений принцип практики ЄСПЛ - люстрація не може служити покаранню, бути відплатою чи помстою.

КСУ виповзає з засідки

Рішення ЄСПЛ почасти було зумовлене й затяжним мовчанням Конституційного суду України (КСУ), який із різних причин зволікав із розглядом закону про очищення влади. Нагадаю, ще у 2014 році до КСУ надійшло три відповідних подання. Однак з  метою уникнення політичного впливу і збереження конституційної чистоти КСУ завмер у засідці, очікуючи на рішення ЄСПЛ. Незважаючи на те, що європейський конституційний компас - Венеціанська комісія - тричі вказував на неконституційність окремих положень українського закону, КСУ із вдячністю теоретикам чекав важливої думки практиків.

Зараз же в КСУ з'явився впливовий міжнародно-правовий "дах", можна звучати сміливіше, а на всі звинувачення в заангажованості, боязкості, упередженому ставленні вказувати на рішення суду в Страсбурзі. Тож можна очікувати, що тепер і КСУ визнає окремі положення закону про люстрацію неконституційними.

Боюся, що згодом частково будуть визнаними такими, що порушують права і свободи людини, і закони про декомунізацію та функціонування державної мови.

Небезпека люстраційного популізму

У липні президент України Володимир Зеленський пообіцяв ще жорсткішу масову люстрацію, спрямовану на чиновників "режиму Порошенка" (перебування на посадах у 2014-2019 роках). Ця ініціатива зареєстрована в парламенті. Якщо врахувати, що зміна влади в Україні відбувалася відповідно до демократичних процедур - через вибори, визнані чесними, - ця заява є нічим іншим як популістичною помстою: слуга кидає "продажні шкури" попередників під ноги народу.

Вирішувати соціальні проблеми та відновлювати історичну несправедливість шляхом ухвалення законів виглядає як цілком демократична і правова процедура. Але будь-який закон має слугувати правам і свободам людини, а не виконувати соціальну роль, легітимізувати зачистку чи помсту. Це не означає, що складні історичні процеси, застарілі, але болючі травми не можна вирішувати законами. Можна і потрібно! Але тут важлива правова визначеність, доцільність, співмірність, справедливість, індивідуальний підхід, зрозумілі критерії та чіткі процедури, дієвий механізм оскарження. Такі закони не ухвалюються поспіхом.

"Люстрація" походить від латинського "lustratio", що означає очищення через жертвопринесення. Навіть прихильникам популізму варто замислитися над тим, що народ любить кров, але рано чи пізно співчуває жертвам і починає ненавидіти тирана.

Авторка: Лариса Денисенко - українська журналістка, правозахисниця, членкиня Національної ради з питань антикорупційної політики при президенті України

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.