Російський посол в Данії Михайло Ванін погрожує королівству ядерним ударом. Телеведучий Дмитро Кисельов нагадує глядачам, що Росія здатна перетворити США у "радіоактивний попіл". 62 відсотки слухачів однієї з московських радіостанцій вважають можливим застосування ядерної зброї для захисту Криму. Нарешті, президент Росії повідомляє всьому світові, що готовий був привести в боєготовність ядерні сили, якби хтось спробував би всерйоз перешкодити анексії півострова.

Є над чим замислитися. Особливо, якщо, подібно до автора цієї колонки, ти жив у Радянському Союзі і пам'ятаєш страх, що "холодна війна" переросте в "гарячу". У радянські часи центральне телебачення і радіо день у день навіювали громадянам СРСР думку, що їхня країна - наймиролюбніша і найвідповідальніша на планеті. Безвідповідальні ж палії війни завжди жили в Америці і звідти погрожували радянському раю ядерним кийком.

Про те, що Радянський Союз може першим застосувати бомбу, говорити було не заведено. Навіть комуністична диктатура була змушена враховувати громадську думку. А вона зводилася до формули "Тільки б не було війни!". Спогади про війну були живі в народі, і, парадоксальним чином, мілітаризована радянська свідомість одночасно до війни ставилася негативно. Саме тому навіть війну в Афганістані війною не називали і всіляко намагалися применшити масштаби того, що відбувається. Власне, ще шість з гаком років тому війну з Грузією евфемістично іменували "операцією із примусу до миру". Здається, тепер ситуація істотно змінилася.

"По Клайпеді - вогонь!"

Легкість, із якою сьогодні в Росії всі - від глави держави до таксиста - обговорюють можливість застосування ядерної зброї, лякає не на жарт. З моєї точки зору, це одна з найпомітніших ознак того, що під впливом державної пропаганди російське суспільство стає агресивним і інфантильним водночас.

"Фортеця Росія", створена штатними пропагандистами, не може жити без ворогів. Головний ворог - США, а з ним можна впоратися, тільки пригрозивши ядерною бомбою, - така, мабуть, логіка російських офіційних осіб. Громадяни сприймають їхні висловлювання, як істину в останній інстанції. Російські чиновники, депутати Держдуми і провладні військові експерти за останні роки так часто говорили про можливість вживання не стратегічної, а тактичної ядерної зброї, що ідея "невеликої ядерної війни" міцно заволоділа умами частини росіян. При цьому значна частина громадян, здається, навіть не замислюється про наслідки такого кроку. Як написав відвідувач одного з інтернет-форумів: "Усього один ядерний снаряд по Клайпеді - і НАТО вгамується! Не почнуть же вони через це світову війну?".

Але якщо рядовим росіянам можна пробачити те, що вони не знають про п'яту статтю Вашингтонського договору, який створив підґрунтя для НАТО, то дипломатам і політикам - ні. Напад на одного члена Альянсу означає напад на всіх, говорить вона. Коли посол Ванін заявляє в інтерв'ю газеті Jyllands-Posten, що розміщення елементів протиракетної оборони зробить Данію мішенню для російських ракет, він повинен знати, яку реакцію його слова викличуть не тільки в Копенгагені, а й у Вашингтоні. Її можна було побачити у Twitter посла США в Данії. Він написав, що Америка не кине свою союзницю Данію в біді ні за яких обставин. Не змусила себе чекати і критика зі штаб-квартири НАТО.

Ціна порушеного табу

Те, як спокійно в Росії розмірковують сьогодні про можливість "обмеженої ядерної війни", іноземними партнерами сприймається з подивом. З часу Карибської кризи 1962 року, яка поставила світ на межу апокаліпсису, у міждержавних відносинах існує неписане правило: тема ядерної зброї не може бути приводом для істерики, а загроза її застосування - розмінною монетою під час обговорення регіональних конфліктів або територіальних суперечок. Розповідь президента Путіна про те, що він був готовий задіяти ядерну зброю для відстоювання зазіхань на Крим, це неформальне взаєморозуміння порушує.

Інтерв'ю посла Ваніна нагадало кінець 1970-тих і початок 1980-тих років, коли СРСР і США погрожували одне одному розміщенням балістичних ракет середньої дальності в обох частинах розділеної Німеччини. Але тоді мова хоча би дійсно йшла про протистояння двох принципово різних суспільних систем. Сьогодні для такої конфронтації немає ніякого приводу. Не вважати ж всерйоз за привід розмови про "особливу російську цивілізацію" і "русский мир", що стали напівофіційною ідеологією Кремля в останній рік?

Вважаю, що настільки часті згадки ядерної потужності - насправді ознака політичної невпевненості російського правлячого класу. Це його докорінно відрізняє від Політбюро ЦК КПРС, яке досить непогано знало свої ресурси і можливості, мало тверде уявлення про національні інтереси СРСР, як би до нього не ставились.

Саме тому до керівництва Союзу західні лідери ставилися серйозно до самого краху країни. Готовність офіційної Москви з легкістю вдатися до ядерного шантажу для всього світу скоріше означатиме ще більшу недовіру до Росії, ніж ту, що вже є сьогодні. А за нею підуть політичні, економічні та військові заходи захисту. На які Кремлю, цілком можливо, просто нічим буде відповісти.