Формат говорить сам за себе: заяви для преси лише перед початком зустрічі. Питання не дозволені. У ці десять хвилин перед публікою обидві сторони свідомо говорять кожен своє, ніби стара пара політиків. Це не дивно - після десяти років тісного політичного співіснування.

Коли Меркель говорить про велику "відповідальність", яку Берлін і Москва несуть щодо основних конфліктів, як-то в Сирії чи Україні, то вона має передусім на увазі стабільну ситуацію для повернення біженців до Сирії. Адже це б знизило напруження у внутрішньополітичній дискусії щодо міграції. Що ж стосується її прагнення стабілізувати ситуацію в Україні завдяки гарантіям Росії в питанні постачання газу, то вона одразу ж отримує від Путіна відмову.

Адже російський президент і надалі називає "Північний потік-2" "суто економічним проектом". Звісно, Меркель також знадобилися роки, аби публічно визнати, що газопровід, який має бути побудований лише для того, аби обійти Україну як транзитну державу, має також політичний вимір. Сторони можуть знайти й "інші" галузі економічної співпраці, каже Путін. Ще б пак! ЄС усе одно проти, а США уже тримають санкції проти "Північного потоку-2" напоготові.

Надійність має свою цінність

Так, якщо ми вже говоримо про невидимого третього у цих відносинах. Саме відтоді як Дональд Трамп веде свою ворожу кампанію проти всього світу, відносини (Берліна. - Ред.) з Москвою видаються не такими вже й поганими. А вони були справді поганими. Після анексії Криму Москвою саме Меркель постійно була тим, хто організовував спільні європейські санкції проти Росії. Але з появою Трампа обидві сторони раптом усвідомили, що ці погані часи були старими добрими часами позицій, у яких можна було бути впевненими. Чітке розмежування позицій стало цінністю самі по собі.

Хоч там і втручання Росії у вибори в США чи можлива участь Москви в нападі за допомогою паралітичної отрути в Великобританії, сторони потрібні одна одній. Разом тепер потрібно відвернути найгірше, як-то остаточний кінець атомної угоди з Іраном.

Подробиці між рядками

У Берліні вже давно зрозуміли, що ситуацію в Сирії можна стабілізувати лише за допомогою Москви. Можливо навіть за участі лідера Асада. І Путін уже одразу ж не оминув натякнути на те, що Німеччині це обійдеться недешево, - коли говорив про те, наскільки важливо долучатися до гуманітарної допомоги, аби уможливити повернення біженців, конкретно вказавши на відбудову інфраструктури, як-то водо- та теплопостачання. Меркель і Путін знають один одного досить добре, що достатньо на публіці лише натякнути. Пір'я один з одного летить уже за зачиненими дверима.

Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.