Невипадково засідання НАТО-Росія відбулося після саміту Альянсу у Варшаві. Саміт трансатлантичного військового альянсу і зустріч НАТО-Росія символізують центральні складові західної "подвійної стратегії" у відносинах з Росією: демонстрацію військової міці у тісній зв’язці з готовністю до діалогу щодо розбіжностей в інтересах між Заходом і Росією.

Рішення про військову присутність у балтійських країнах і Польщі - це реакція на відчуття загрози, що виходить від Росії. Це відчуття особливо поширене у Східній Європі. Відрядження чотирьох батальйонів - правильний знак солідарності союзників всередині НАТО і сигнал відлякування.

З іншого боку: чотири тисячі солдатів - це не перебільшене брязкання зброєю. Справжня військова загроза Росії з Балтики мала би зовсім інші масштаби. Залишається сподіватися, що російське керівництво дивитиметься на це так само тверезо і не матиме відчуття гонки озброєнь.

Уникнення військової конфронтації

НАТО має дати зрозуміти Кремлю, що в Альянсу немає агресивних намірів щодо Росії. Усталені підвалини мирного порядку в Європі були зруйновані саме зовнішньою політикою Росії. Сприйняття Росії як загрози спричинене не лише російською політикою відносно України, але і вкрай небезпечними провокаціями російських військових у Балтійському і Чорному морях. Саме такі інциденти і належить обговорювати на засіданнях Ради НАТО-Росія, якщо вона знову зустрічатиметься на регулярній основі.

З позиції сили НАТО має зробити ставку на деескалацію і вести консультації з Росією про те, як в будь-якому разі уникнути конфронтації. Президент Путін протягом останніх тижнів дав зрозуміти, що Росія також була би готовою до деескалації.

Стриманий оптимізм не мав би бути завадою для реалістичного аналізу: відносини між Заходом і Росією є надовго зіпсованими. Такими вони і залишатимуться, навіть у разі початку деескалації, на яку хочеться сподіватися. Україна була лише приводом, а не причиною цієї конфронтації.

Реалістична політика стосовно Росії

Росія вже давно - ще до кризи навколо України - домагалася оновлення європейської архітектури безпеки, вважаючи недостатньо захищеними власні інтереси. Захід довго ігнорував ці ревізіоністські вимоги Росії, адже фактична вимога визнання сфер впливу несумісна з європейськими принципами. Президент Путін військовими засобами створив нову реальність, проігнорувавши міжнародні угоди і договори.

Зчинена Росією ескалація мала на меті змусити Захід визнати російські претензії. Однак Захід далекий від того, аби документально зафіксувати російські сфери впливу у новій європейській архітектурі безпеки. Країни НАТО роблять ставку на те, аби підштовхнути Росію до повернення до попередніх структур. Мета Заходу - зміна російської позиції, а не підлаштовування під інтереси Москви.

З іншого боку, завдяки своїм грубим діям з використанням військової сили, Путіну фактично вдалося досягнути важливих цілей. Зокрема, членство України і Грузії у НАТО відкладається на невизначене майбутнє. А санкції Заходу хоч і загальмували масштабний наступ Росії на Україну, якого всі боялися, але виходу Росії з Криму чи Донбасу вони досягнути не змогли. У рамках Мінського процесу Росія тепер має право голосу на переговорах щодо українських питань, чого вона і домагалася.

Таким чином з точки зору політики безпеки виникла патова ситуація, яка на найближче майбутнє являтиме собою нормальний стан справ у відносинах між Росією і Заходом. Звикнути до цього нового способу співіснування, утримувати мир у такій ситуації і уникнути гонки озброєнь - це і є найважливіше дипломатичне завдання на найближчий час.

Автор: Інґо Маннтойфель, керівник відділу Європи та головний редактор російської редакції DW