Хтось може нині мало не позаздрити французам: це була сильна демонстрація. Після кривавих подій минулого тижня, вони показали захоплюючу відданість історії та цінностям свого народу та його ідеалам.

Недільний марш, на який вийшло понад 1,5 мільйона людей в Парижі та ще два мільйони на демонстраціях в інших містах країни - був висловленням твердої позиції за демократію та проти насильства та страху. Французи не хочуть давати себе залякувати терактами і, понад усе, не хочуть втрачати найважливіше - свободу слова. Вона належить до найусталеніших цінностей Франції і є частиною її духу. Тут завдяки демократії можна висловлювати навіть крайні думки без остраху розправи. Принаймні теоретично.

Велика солідарність - часом смішно удавана

Світові лідери з понад 40 країн прибули в Париж, аби виявити свою підтримку Франції. Їх зустрічали особливими оплесками. І все ж не без іронії виглядала поява прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху, який марширував поряд з палестинським президентом Махмудом Аббасом. Обидва вперше з'явилися на демонстрації разом, та Нетаньяху не скористався цією нагодою для вияву якогось жесту примирення. Натомість після жахливих подій минулого тижня він запросив французьких євреїв емігрувати до Ізраїлю.

А про що собі думав російський міністр закордонних справ Сергій Лавров, коли йшов ходою за свободу і демократію поруч з українським президентом Петром Порошенком? Залежно від настрою, це можна вважати абсурдом або комічною ситуацією.

"Світ підіймається" - заголовки недільних французьких газет показали певну гордість за те, що Париж цього дня постав у центрі міжнародної уваги. Нині французи шукають визнання та підтримки світу. Вони бачать себе на передовій фронту захисту демократичних цінностей, і це їм дається нелегко через усвідомлення терористичної загрози всередині країни. Як і в сусідній Великобританії, у французьких приміських районах-гетто виникла підпільна мережа радикального ісламу, яку влада вочевидь не контролює.

Ще одна згаяна можливість?

За останні дні не бракувало багатьох зворушливих жестів гуманності та громадянськості, коли демонстранти йшли з гаслами "Je suis Charlie, Je suis un flic, Je suis juif" ("Я - Чарлі, я - поліцейський, я - єврей"), щоби вшанувати пам'ять жертв цієї трагедії, нагадавши про спільне у них: усі вони - люди. І всюди були вияви солідарності та бажання наголосити на спільній ідентичності у Французькій Республіці.

Але після цих рідкісних моментів піднесеної єдності повернеться повсякдення. Політичні конфлікти відклали до неділі, але вони повернуться, а сторони вже готові обмінюватися спільними закидами у намаганні заробити на цьому політичні бали. Передусім же політикам варто було б розпочати відверті дебати про умови життя мігрантів з країн Північної Африки.

Сьогодні Франція зіткнулась з результатами недбалості, що тривала десятиліттями: пошарпані передмістя, повні жорстокості, погані школи, молодь без можливостей і перспектив, яка не бачить себе частиною французького суспільства, та тюрми з нелюдськими умовами, що стали розсадником радикалізму.

Франція потребує масивної програми реформ для тривалого поліпшення життя кількох мільйонів французів з мігрантським корінням. Але праві, що набирають сили, зроблять все від неї залежне, аби цього не сталося. Після стількох зворушливих слів останніх днів у підсумку може залишитись лише черговий змарнований шанс.