Захід надсилає Москві неоднозначні сигнали. З одного боку Німеччина та Франція, попри поразки минулих місяців, вдаються до нової спроби домовитися про припинення вогню. З іншого - НАТО, нехай і в обмеженому обсязі, посилює контингент на східних кордонах альянсу. НАТО хоче показати Росії, що територія альянсу, на відміну від України, у будь-якому разі підпадає під колективний військовий захист. Залякування - риторика, яка вже майже забулася з часів "холодної війни", - повернулося знову. Залишається надія, що обидва сигнали у поєднанні між собою справлять належне враження на російського президента. Цього б бажали передусім жителі східної України, які мусять страждати через потужні бойові дії між проросійськими сепаратистами та українськими військами.

НАТО військово не втручатиметься у війну на сході України. Про це знову впевнено заявили у Брюсселі міністри оборони НАТО та головнокомандувач силами НАТО у Європі американський генерал Брідлав. Вирішення конфлікту можливо досягти лише політичними методами та передусім чиненням економічного тиску на Росію. Але це ще може тривати довго і кожен день тут зайвий, адже щодня у цій безглуздій війні в Україні гинуть люди. Заклик українського керівництва постачати західні озброєння зрозумілий. Але тут не можна поступатися. Постачання зброї лише ускладнить і без того складну ситуацію. Москва матиме чудовий привід офіційно вступити у війну і забезпечити проросійських повстанців по-справжньому сучасним озброєнням. Це задушить навіть найменшу надію на припинення вогню та подальші мирні переговори.

Російська пропагандистська машина, якій Захід вже зараз нічого не може протиставити, широко обсмоктуватиме постачання озброєнь. Міністри оборони НАТО не визначили "червону лінію", при перетині якої Росією НАТО або ж окремі країни альянсу могли б надати Україні військову підтримку. Принаймні офіційно. Ніхто не хоче надавати Росії привід ставити під сумнів рішучість. Росія дедалі частіше проводить провокаційні навчання в морі та в повітрі поблизу кордонів НАТО і навіть використовує бомбардувальники, які можуть нести атомну зброю. Тож у НАТО доручили групі планування з атомних питань продумати відповідь на це.

Цей сигнал теж має вплинути на Москву. Треба бути готовими до всього, а нові загрози з Росії сприймаються серйозно, навіть якщо розмови про атомну зброю викликають тривожні спогади про пік конфронтації Західного і Східного блоків. Взагалі-то ми думали, що це вже відійшло в минуле. Російський президент Путін, у чиїй пропаганді вже з'являються грибоподібні хмари від атомного вибуху, спровокував це погіршення ситуації.

НАТО мусить реагувати, але робить це повільно. Окрім громіздкої забюрократизованості альянсу, це ще й свідчить про те, що піде рік на створення сил швидкого реагування. Міністри оборони НАТО більше не розглядають Росію як друга чи партнера, але ще й не бачать її запеклим ворогом. Ще є шанс розрядити ситуацію. Лишається надія, що Москву можна буде напоумити за допомогою поєднання рішучості, економічних санкцій та дипломатичних пропозицій. Головним союзником Заходу зараз виступає ціна на нафту. Якщо вона залишатиметься низькою, Росія, що спирається на експорт енергоносіїв, колись може збанкрутувати.

Внутрішній суперечці у НАТО щодо поставок зброї Україні можна запобігти. Дискусія у США була радше пробною кулею. Міністр оборони США Чак Хейгел, який залишає свою посаду, запевнив, що військового рішення не буде. НАТО підтримує єдність і це важливо.

Відповідь з Москви не забарилася: російський президент запросив до Москви грецького ліворадикального прем'єра, як раніше праворадикального міністра оборони Греції. Путін може спробувати вбити клин у єдність ЄС і НАТО. Чіпкі греки мусять знати, що не мають права підривати зовнішньополітичний консенсус навіть за гроші з Москви.