Власне кажучи, на сході України мало би вже давно панувати перемир'я. Але в контрольованих проросійськими сепаратистами районах стрілянина триває. Складно говорити про "заморожений" конфлікт, коли щотижня гинуть люди. Міжнародні спостерігачі та благодійні організації і досі не мають безперешкодного доступу до регіону. Як і раніше, важке озброєння перебуває в бойовій готовності, а канали постачання сепаратистів через кордон з Росією лишаються навстіж відкритими.

Жодних поступок з жодного боку

Це мала бути "дорожня карта" до миру, складена з тринадцяти пунктів. Рік тому цей план розробили канцлерка Німеччини Анґела Меркель з президентом Франції Франсуа Олландом, а також президентами України та Росії - Петром Порошенком та Володимиром Путіним, провівши переговори у так званому "нормандському форматі". Однак практично жоден із пунктів домовленостей, погоджених в білоруській столиці, не було втілено в життя.

Досі жодна сторона не була готова йти на поступки. Україні як жертві агресії, за якою стоїть Росія, це зі зрозумілих причин складно. Згідно з умовами "Мінську", Україна мала би зняти економічну та фінансову блокаду та надати регіону особливі права в рамках децентралізації. У Києві для втілення цих пунктів бракує політичної більшості.

Водночас у згаданих районах мали б пройти вільні вибори за присутності міжнародних спостерігачів ОБСЄ. Але ані сепаратисти, ані Москва не готові виконувати такі домовленості. Вони також відмовились повернути Україні контроль над російсько-українським кордоном. А саме це передбачається мінськими угодами.

Прагматичні міркування

Отже, домовленості провалились? Залучені до цього політики й надалі роблять ставку на сам процес, ніби хочуть сказати: "Мінські угоди померли. Хай живуть мінські угоди!" Це можна розглядати як цинізм, однак хапання за "Мінськ" продиктоване радше прагматичними міркуваннями. "Мінськ" має вказувати шлях політиці та дипломатії в пошуку рішень у здавалося б нерозв'язних конфліктах.

"Мінськ" і надалі залишається єдиним спільним політичним знаменником, якого сторони конфлікту спромоглися дійти. Росія продовжує критикувати західні санкції, однак доказів її зусиль задля втілення мінських домовленостей і досі не видно.

Жодної довіри до Росії

На Мюнхенській конференції з безпеки, яка відбудеться цими вихідними, можуть вдатися до нової дипломатичної спроби покласти край насильству на Донбасі. Відтягувати далі вже нема куди. Востаннє голови держав та урядів у "нормандському форматі" зустрічалися ще в жовтні минулого року. Відтоді вони лише говорили одне з одним телефоном. Міністри закордонних справ під час своїх переговорів також ні до чого не домовились.

Абсолютно бракує взаємної довіри. Саме тому нема й прогресу у реалізації мінських домовленостей. Відповідальність за конфлікт Кремль на себе так і не взяв. За допомогою дезінформації та без жодного огляду на міжнародне право та інші міжнародні домовленості впродовж двох років Росія веде приховану, неоголошену війну проти України. Це й робить будь-яке можливе вирішення конфлікту настільки складним. Адже ніхто не знає, чи Москва справді має намір дотримуватися мінських угод. Сумніви могла б тут розвіяти лише сама Росія.