Більшість санкцій Євросоюзу щодо офіційного Мінська скасовані за рішенням Ради глав МЗС країн ЄС у понеділок, 15 лютого, попри те, що принципового покращення ситуації із правами людини та демократією у Білорусі не відбулося.

Обмеження залишилися для чотирьох осіб, яких підозрюють у причетності до зникнень критиків Лукашенка в 1999-2000 роках. Збережеться ембарго на поставки до Білорусі зброї та спецтехніки, які можна використовувати для придушення акцій протесту. А 170 білоруським чиновникам, включно з Олександром Лукашенком, розморожені рахунки в європейських банках. Зняли також візові заборони на в'їзд до ЄС і санкції із трьох білоруських підприємств. Тепер у представників влади розв'язані руки, і пропозиціями ЄС про співробітництво вони розпоряджатимуться на власний розсуд.

Без жорстких репресій

Інформація про зняття санкцій з Білорусі не стала сенсацією. Контакти Мінська і Брюсселя активно розвивалися протягом останніх двох років після того, як білоруський очільник дистанціювався від позиції Кремля щодо подій в Україні, не підтримав російські антисанкції на адресу ЄС і запропонував мінський переговірний майданчик для врегулювання російсько-української кризи.

Аби цілковито позбутися "чорних списків", білоруська влада зробила те, на що не йшла протягом кількох попередніх років. У серпні торік була знята ключова розбіжність - звільнені політв'язні.

Перед проведеними без жорстких репресій виборами президента торік у жовтні та упродовж усіх наступних місяців високопоставлені мінські чиновники поводилися як зразкові школярі, демонструючи небачену раніше готовність обговорювати виконання будь-яких рекомендацій ЄС і ОБСЄ, чи стосуються вони економічних перетворень, чи-то проведення виборчих кампаній.

Державні ЗМІ навіть продемонстрували відеосюжет, у якому глава держави демонстративно віддав вказівку налагодити відносини з ЄС і заявив, що Білорусь реалізовуватиме пропозиції Міжнародного валютного фонду (МВФ), "хоч як було б складно".

Нова стратегія

Ті європолітики, які проголосували за скасування санкцій, навряд чи настільки наївні, аби вважати лібералізацією зниження градуса репресій, коли замість терміну у в'язниці білоруських опозиціонерів, громадських активістів та журналістів просто штрафують. Але вибір Брюсселя продиктувала геополітика.

Для Європи зараз головне - спокій у східному регіоні, а Білорусь не є гарячою точкою на тлі України і не потребує особливої уваги, як події в Сирії або масова міграція біженців до Європи. І попри критичну оцінку ситуації з правами людини в Білорусі зрозуміло, що це питання відсувається на другий план і не визначатиме порядок денний у діалозі з Мінськом.

Після відлиги 2008-2009 років Брюссель знову намагається почати відносини з білоруською владою з чистого аркуша. Планується підписати новий договір про партнерство та співробітництво, який не був ратифікований 1997 року після проведення в Білорусі незаконного референдуму про посилення повноважень Лукашенка і розгону парламенту.

Для Мінська приготований цілий пакет привабливих, на погляд європолітиків, пропозицій - допомога в модернізації економіки "в інтересах білоруського населення", досвід у проведенні реформ, підтримка у вступі до СОТ і лібералізація візового режиму. Такий розвиток подій був би вигідний для майбутнього всієї Білорусі.

Але у білоруського керівництва власні завдання. Зняття обмежувальних заходів має припудрити несимпатичний імідж Білорусі в очах потенційних інвесторів і міжнародних фінансових інститутів. Країна без реформ і в боргах, як у шовках, золотовалютні резерви зменшилися до чотирьох мільярдів доларів. І поки підконтрольний Москві Євразійський банк розвитку притримує надання обіцяного фінансування, білоруський уряд розраховує вже навесні отримати три мільярди доларів кредиту від МВФ.

Аванс без гарантій повернення

Було би ліпше, якби всі свої пряники Захід запропонував Білорусі в умовах, коли дія санкцій була б подовжена, але заморожена. Принаймні ще на півроку - до парламентських виборів. Тепер же, після скасування "чорного списку", відновлення прав колишніх політв'язнів, скасування смертної кари, забезпечення свободи зібрань, реєстрація партій, громадських організацій та ЗМІ і вільна діяльність журналістів, швидше за все, залишаться лише марними побажаннями європолітиків. І вибори білоруська влада проведе так, як буде потрібно їй, а не ОБСЄ. Адже керівник Білорусі не раз наголошував, що обіцяє тільки те, що може виконати.

Тим більше, що за зближенням Мінська з Брюсселем ревниво спостерігає союзна Росія: адже білоруський список санкцій припинив існування через рік після початку дії Євразійського союзу. І хоча у Лукашенка з'явилися нові козирі з вибивання преференцій із Москви, він не стане заграватися в іграшки із Заходом, пам'ятаючи, що і в господаря Кремля може виявитися свій козирний туз у рукаві.

Треба розуміти, що між обіцянками, які Мінськ щедро роздає напередодні скасування санкцій ЄС, і їх реалізацією лежить величезна прірва. На жодні серйозні перетворення білоруське керівництво не піде, а з пропозицій ЄС про співпрацю вибиратиме тільки ті, які не загрожують зламом політичної системи.

Втім, аванс на співпрацю з Євросоюзом влада Білорусі отримала. Як вона цим скористається, тепер це її справа.