Політика Європейського Союзу щодо біженців та надання їм притулку зазнає дедалі більшого тиску зусібіч. Хоч укладена у березні цього року угода між ЄС та Туреччиною призвела до значного скорочення потоку біженців, що прибували морем з території Туреччини до грецьких островів, але на них й досі панує образливий для людської гідності хаос. Туреччина виконала те, що від неї вимагалося, а ось ЄС - ні. Країни-члени Євросоюзу відправили до Греції недостатню кількість фахівців, які надавали би допомогу. А сама Греція нездатна забезпечити оперативний процес реєстрації біженців.

Припущення: Туреччина усе робитиме за нас

Два місяці тому глави держав та урядів країн-членів ЄС пообіцяли, що тепер усе піде швидше. Але відтоді нічого особливого не сталося. Євросоюз фатальним чином покладається на те, що проблему біженців можна успішно перекласти на плечі Туреччини. Утім, переселення біженців та шукачів притулку з Туреччини та розподіл тих із них, що перебувають в Італії та Греції, між країнами-членами ЄС відбувається значно повільніше, ніж це десятки разів проголошувалося та ухвалювалося. Таку часто згадувану європейську цінність як солідарність, годі помітити між країнами-членами ЄС. Більшість держав діють за гаслом: Головне, щоб до нас більше жоден не прибув. А після нас - хоч потоп!

Тож Греція практично опинилася сам-на-сам з кризою біженців. Така сама загроза існує й для Італії, якщо кількість тих, хто прибуває Середземним морем з північно-африканських країн, знову почне зростати. ЄС у політиці щодо біженців взялв курс на ізоляцію, не створивши легальних можливостей для в'їзду до Європи з метою тривалого перебування. Певна річ, це можна прикрасити таким терміном як "захист зовнішніх кордонів". А що багато держав не дуже й покладаються на цей захист зовнішніх кордонів, вони, про всяк випадок, перекривають ще й внутрішні кордони. У цьому сенсі "передовиками" поганого прикладу стали Угорщина, Австрія, Данія та Німеччина.

Навіть більш-менш вдале перекриття південно-східного флангу мало для ЄС величезну іміджеву проблему - він потрапив у цілковиту залежність від Туреччини. Президент Реджеп Таїп Ердоган, що чимраз глибше впадає в політичне безумство, буквально минулого тижня знову пригрозив зміною курсу - тобто "відпустити біженців", якщо ЄС не буде дотримуватись умов угоди.

Реальність: Туреччина має свої власні інтереси

Однак внутрішньополітична ситуація в Туреччині, удар по парламенту, перетворення ЗМІ на слухняний інструмент, нехтування правом на свободу думки, застосування сумнівних антитерористичних законів, істотно ускладнює завдання ЄС, дотримуватися й надалі укладеної з президентом Ердоганом угоди.

Вимога Туреччини надати її громадянам право на безвізовий в'їзд до ЄС стає лакмусовим папірцем для Євросоюзу. Якщо Туреччина не змінить своїх законів, Європарламент не зможе проголосувати за безвізовий режим для Анкари. А якщо не буде вільного в'їзду для турецьких громадян в ЄС, то президент Ердоган, за сьогоднішнім станом речей, розірве угоду. У такому разі, ЄС загрожує ще одне кризове літо, на кшталт того, яке він пережив торік. Як на те, часу лишається мало. З огляду на досі невирішені проблеми, намічений на липень цього року безвізовий режим навряд чи буде запроваджений.

Через свою нездатність самим вирішити проблему біженців, далеківід єдності глави голів та урядів країн-членів ЄС, кинулися на шию такому собі турецькому султану, від якого можна чекати чого завгодно і якому байдуже до критики. Вже скоро це може зіграти дуже лихий жарт. Таке "європейське рішення", авторство якого не в останню чергу належить федеральній канцлерці Німеччини Анґелі Меркель, зовсім незабаром може обернутися проти неї.