Тереза Мей з крахом програла голосування щодо угоди про вихід Великобританії з ЄС. Взагалі-то, після цієї історичної поразки британська прем'єрка мала б подати у відставку, натомість вона про це й чути не хоче: мовляв, вона заступила на посаду, аби втілити Brexit у життя, і виконає це завдання, баста. І голосування про довіру до неї, яке ініціювала опозиція, вона переживе. Адже лави її власної партії згуртовуються щоразу тоді, коли йдеться про збереження влади консерваторів. Але нині для британської політики наполегливість Мей, яка вже давно межує з упертістю, є проблемою.
Цілком заслужена поразка
Мей заслугувала цю поразку в парламенті, адже вона сама винна. Те, що її уряд, парламент та вся британська політична влада настільки розділені та загнані в глухий кут у питанні Brexit, пов'язано, зокрема, і з відсутністю в Мей певних політичних навичок. Очільниця уряду від самого початку звертала увагу лише на своїх консерваторів, зверталася до власних хардлайнерів та намагалася втримати партію докупи будь-якою ціною. Таким чином вона не зуміла знайти союзників, протягнути руку опозиції та досягти компромісів.
Її ворожа риторика, приміром, на адресу працівників із ЄС та проти Європи як такої, лише поглибила прірву між різними таборами. Крім того, вона в такий спосіб не заробила собі додаткових симпатиків серед європейських колег, чия співпраця їй конче необхідна під час виходу з ЄС та після нього. Терезі Мей не вистачає фігури, аби бути державною діячкою. Її дії не диктуються відповідальністю за майбутнє та благо Великобританії. Як політику їй бракує величі та глибини, вона надто вперта та без належної фантазії, якої вимагають тяжкі часи, які настали в країні через Brexit.
Британцям не завадив би інший очільник уряду, але лідер опозиції Джеремі Корбін не вважається здатним виконати цю місію навіть у власних лавах. І поки що на горизонті не видно нікого, хто міг би взяти на себе цю роль. Таке враження, що в британські політиці за ніч зникли здоровий глузд, здатність до компромісу та історичне усвідомлення міжнародної ролі та можливостей країни.
Це лише початок кінця
Але нічним кошмаром є, власне, те, що суперечки навколо Brexit іще далеко не завершені. Органи влади продемонстрували, що вони не доросли до викликів, які постали. Уряд розділений та нездатний. А парламент досі міг лише ухвалювати рішення проти наявних пропозицій, але не на користь якогось виходу з кризи.
Водночас нижня палата парламенту зараз є єдиним інструментом, за допомогою якого ще є шанс запобігти шоу жахів Brexit. Депутати повинні шукати можливість сформувати більшість, незалежно від партійної приналежності. Результатом міг би бути м'якший Brexit, який би означав, приміром, що країна залишиться у внутрішньому ринку ЄС. Або ж проведення другого референдуму, якщо Лейбористська партія нарешті позбудеться своїх соціалістичних ілюзій. Будь-яке з цих рішень непросто досягти, й будь-яке не гарантує щасливого фіналу. Чвари та мислення категоріями окремих політичних таборів триватимуть і далі, ворожість та образи будуть ще роками труїти британську політику. Але в цьому проявляється природа Brexit: він набув неочікуваної руйнівної сили та підриває не ЄС, як очікувалося, а розриває натомість Великобританію. Brexit виявився для країни найбільшою бідою, яку лише можна було уявити.
Цей коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.