Відродження проекту газопроводу "Турецький потік" стане, судячи з усього, найбільш видимим результатом зустрічі президентів Росії й Туреччини Володимира Путіна і Реджепа Таїпа Ердогана у вівторок, 9 серпня, у Санкт-Петербурзі. До того ж сторони, напевно, знову підтвердять свою прихильність будівництву першої турецької атомної електростанції "Аккую", яке сильно затягнулося.

В іншому ж головним підсумком зустрічі стане демонстрація потепління атмосфери. Два авторитарні лідери, які вже одного разу почали швидко зближуватися, але потім пересварилися через зіткнення інтересів у Сирії і збитий турецькими військово-повітряними силами російський бомбардувальник, спробують продемонструвати своїм народам, всьому світові й особливо Євросоюзу, що нещодавні чвари забуті, а зближення двох держав у політичній та економічній сферах поновлюється. І Москві, і Анкарі важливо надіслати до Брюсселя, Берліна, Парижа, а заодно й до Вашингтона, недвозначний сигнал: ми можемо дружити без вас і навіть проти вас.

Переможець приймає гостя на своєму полі

При цьому особливо символічно, що обмін думками й люб'язностями відбудеться не на нейтральній території в рамках, скажімо, саміту країн Великої двадцятки. Ні, гордий східний державець Ердоган, який уже вибачився за збитий літак і загибель російського льотчика, приїде з візитом до Росії, до того ж до рідного міста Путіна. Це посилює враження, що російський лідер вийшов з нещодавнього протистояння переможцем. Перш за все в політичному сенсі, але і в економічному теж. Путін хотів "Турецький потік" - він його отримає.

Питання тільки в тому, у якому вигляді і за якою ціною. Ціною не політичною, а цілком конкретною, вираженою в мільярдах доларів. І тут уже потенційним переможцем може виявитися Ердоган. Якщо в Петербурзі домовляться прокладати лише одну нитку "Турецького потоку", а не хоча б дві, у виграші буде саме Анкара. Точніше, у програші виявиться Москва й особливо "Газпром".

Згадаймо коротко історію питання. Кремль ось уже кілька років намагається будь-якою ціною припинити транзит через Україну російського газу. Основний його потік іде українською територією на захід, до країн ЄС, але є й одне південне відгалуження, яким блакитне паливо "Газпрому" через Молдову, Румунію і Болгарію надходить до найзахіднішої, європейської частини Туреччини.

Невдала спроба замінити "Південний потік"

Спочатку вирішити завдання припинення українського транзиту планувалося за допомогою газогону "Південний потік" - чотирьох ниток сумарною потужністю в 63 мільярди кубометрів на рік, прокладених з російського порту Анапа дном Чорного моря до Болгарії, а звідти - до Австрії. Однак виник конфлікт із Брюсселем, оскільки проект порушував законодавство ЄС.

Тому у грудні 2014 року Путін після переговорів в Анкарі з Ердоганом несподівано вирішив перенаправити ці чотири нитки через Чорне море до західної частини Туреччини. Три з них мали бути доведені далі до кордону з Грецією, тобто до кордону з головним споживачем - Євросоюзом. Так народився "Турецький потік". Однак незабаром справа загальмувалася, оскільки турецька сторона раптом втратила інтерес до ролі великомасштабного транзитера російського газу і спробувала звести проект до однієї єдиної нитки для задоволення власних потреб. Потім був збитий СУ-24, і кілька місяців здавалося, що проект помер.

Одна нитка - найбільш витратний і невигідний для "Газпрому" варіант

І ось тепер обидва лідери відроджуватимуть його. При цьому головна інтрига: скільки буде ниток? Одна нитка потужністю 15,75 мільярда кубометрів - найбільш витратний і невигідний для "Газпрому" варіант. Російській держкомпанії доведеться інвестувати кілька взятих у кредит мільярдів доларів у дороге прокладання труби дном глибоководного Чорного моря і спорудження приймаючої інфраструктури тільки для того, щоб замінити маршрут, який справно працює. Доведеться ще, можливо, й надати турецькій стороні знижку на газ, якої та наполегливо добивається.

Звичайно, ще одна, друга нитка не зробить проект прибутковим, але вона в перспективі хоча би трохи збільшить валютну виручку "Газпрому", оскільки дозволить через запланований трубопровід "Посейдон" забезпечувати газом Грецію та Італію. Однак віце-прем'єр Туреччини Мехмет Шимшек, який нещодавно побував у Москві, наполегливо говорив лише про одну нитку. Про велику готовність Анкари до компромісу це не свідчить.

Так що не виключено, що переможець у конфлікті з Туреччиною Путін, одержимий геополітичною ідеєю-фікс покласти край газовому транзиту через Україну, звалить на держкомпанію "Газпром" майже не підйомний в умовах сьогоднішнього хронічного браку грошей тягар: витрачати непропорційно великі суми на прокладання однієї нитки "Турецького потоку" на Чорному морі і практично одночасно будувати на Балтиці "Північний потік-2" потужністю в 55 мільярдів кубометрів.

А "переможений" Ердоган отримає побудовану за рахунок Росії новеньку трубу без будь-яких транзитних ризиків, а разом з нею і дешевший газ, тому що, незалежно від можливої ​​знижки, від відпускної ціни віднімуть витрати за нинішній транзит через кілька країн. А заодно Анкара отримає глибоку вдячність дружнього їй Азербайджану, який вже прокладає через Туреччину до Греції транзитний газопровід TANAP і не зацікавлений в російських проектах-конкурентах з постачання газу на південь Євросоюзу.