Дискусія про кінець НАТО триває стільки, скільки існує сам Північноатлантичний альянс. І всі 70 років повідомлення про наближення кінця альянсу - велике перебільшення. І все ж таки президент Франції Макрон правий: у НАТО спостерігається "смерть мозку" , і вже давно. Як би таке твердження не дратувало федеральну канцлерку (Німеччини Анґелу Меркель. - Ред.) та інших, французький президент каже правду. Адже в політичному плані НАТО ніколи не було слабшим, ніж зараз.
Одне з найбільш слабких місць альянсу - норовливий президент США. Він ображає своїх партнерів, коли йому заманеться, хвалить автократів на кшталт турецького президента чи Кім Чен Ина з Північної Кореї чи взагалі ставить під питання доцільність НАТО. Але на критику Еммануеля Макрона в Лондоні він відреагував, немов на алергію, та раптом перетворився на найбільшого захисника альянсу. Критикувати НАТО, очевидно, дозволено лише самому Дональду Трампу. Це спектакль на рівні дитячого садка.
Тиха надія на програш Трампа
Ухвалюючі одноосібні рішення, президент США також діє деструктивно. Він виводить американські війська з Сирії, ні з ким не узгодивши цього питання, і відкриває таким чином двері для турецького військового вторгнення, націленого проти курдів, які воювали на боці Заходу проти "Ісламської держави". Фатальний приклад зради союзників, яка несе за собою великі людські та політичні втрати. І це лише один приклад нездатності Дональда Трампа ухвалювати стратегічні рішення для захисту спільних інтересів. У НАТО всі мовчки сподіваються, що його не переоберуть на президентську посаду наступного року.
У часи "холодної війни" життя було простим для НАТО - воно було противагою Варшавському пакту. Задачі були зрозумілими, доктрина взаємного гарантованого знищення була простою стратегічною моделлю. Однак 30 років потому в альянсу немає нових відповідей на зовсім інші виклики світу, який з тих пір повністю змінився. І ситуація не змінюється від кризи до кризи, від одного саміту до іншого.
Чи не вперше під час лондонської зустрічі про Китай говорили як про майбутню загрозу. Але це мало що значить, адже про спільну політику щодо Пекіна немає й мови - занадто різними є інтереси країн-членів щодо цього питання. Але зрештою зростання могутності нової світової потуги назвали потенційною загрозою та отримали таким чином можливість проаналізувати наслідки дедалі агресивнішої китайської політики для спільної безпеки.
Військовий союз потребує політичного керівництва
Складається враження, що спостерігаєш за розмірковуваннями древнього, дещо наївного велетня. Швидкість реакції - безкінечно повільна. Наприклад, щодо нових ризиків, пов'язаних із кліматичними змінами, про які говорила президентка Норвегії. Чи з огляду на небезпеки дестабілізації окремих регіонів, пов'язані із трансформацією терористичних груп, на які звертала увагу французька сторона. І серед усього цього є окремі політичні "чорні діри", створені частково зусиллями самих членів НАТО, як, наприклад, у Лівії, яка перетворилася на розсадник тероризму та торгівлі людьми, що загрожує Європі.
НАТО не вистачає такого собі політичного лідерства - зібрання, яке б могло водночас аналізувати події та готувати відповідні рішення. "Рада мудреців", яку зараз уповноважили розробити своєрідний план розвитку альянсу у майбутньому, є лише вимушеним рішенням. І ще одним слабким пунктом НАТО є той факт, що разом із зростанням кількості членів, інтереси яких різняться дедалі більше, необхідність одностайності в ухваленні рішень усе більшою мірою перетворюватиметься на гамівну сорочку.
Також немає санкційного механізму для країн, які безсоромно переслідують лише свої національні інтереси, як це робить Туреччина під час наступу на курдів чи придбання російських ракетних систем. Такі дії створюють дірки в системі колективної безпеки, які не закрити формальними компромісами, подібними до досягнутих у Лондоні. І вони змушують серйозно сумніватися в так званих "спільних цінностях".
Чи можна ще врятувати НАТО?
Та, вступереч діагнозу Еммануеля Макрона, НАТО, хоч і перебуває у комі, ще не мертве. Навіть європейські спроби створити свій власний спільний безпековий проєкт даються тяжко. Вони не зможуть замінити альянс у найближчому майбутньому. Однак сумніви щодо готовності НАТО реформуватися з огляду на внутрішній та зовнішній тиск також залишаються. Дуже багато залежить у цьому питанні від результатів президентських виборів у США. Але одна річ є очевидною - французький президент своєю недипломатичною відвертістю зробив альянсу подарунок до його 70-річчя.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.