Нафтовий саміт у катарській столиці Досі завершився провалом. Представники Ірану так туди й не приїхали, відсутніми були й гості з Норвегії та США. Однак, власне, і без них члени Організації країн-експортерів нафти на чолі з Саудівською Аравією та Катаром не змогли домовитись з державами, які в ОПЕК не входять. Гору взяв егоїзм.

Росія без союзників

Міністр енергетики РФ Олександр Новак даремно об'їхав півсвіту з метою переконати найбільші країни-експортери нафти зменшити її видобуток. Позиція Росії зрозуміла. Ціни на нафту треба будь-якими способами якщо не підняти, то хоча б зафіксувати на рівні не нижче 30 доларів за барель. Навіть найконсервативніші сценарії майбутнього, які обговорював уряд РФ, свідчать, що в іншому разі ситуація в країні може різко погіршитись.

Однак союзників у цій нелегкій боротьбі в Росії майже не виявилось. Хтось, як Саудівська Аравія, в принципі, не проти зростання цін на нафту - їм також стає важко зводити кінці з кінцями. Однак зараз це геополітичні вороги Кремля, і рівень взаємної довіри близький до нуля. Саме саудитів і катарців російський міністр закордонних справ Сергій Лавров, як стверджують журналісти, назвав "дебілами", додавши до цього зовсім вже недруковане слівце. З тих пір рівень взаємоповаги не підвищився.

Зовсім не хочуть вести переговори на тему обмеження видобутку деякі інші країни-експортери, до яких минулого року долучилися США. Окрім американців, до цієї групи належить, наприклад, Норвегія.

Іран - партнер і конкурент

Зрештою, є Іран, який вважається сьогодні союзником Росії у Сирії. З країни нещодавно зняли міжнародні санкції, й іранська нафта уже з'явилась на світовому ринку. У результаті між двома країнами є практично непереборні суперечності. Росія - це стрімко бідніюча "петроекономіка", тобто залежна від нафти економіка, а Іран - вже давно збідніла економіка. Країна ледь вирвалась з-під санкцій, населення чекає, коли потечуть землею іранською молочні ріки, що матимуть кисільні береги. Й обмеження експорту нафти, який допоможе швидко наповнити бюджет, звичайно, зовсім не входить у плани офіційного Тегерана. Падіння цін лякає іранців не так сильно, як росіян, хоча б тому, що ціна видобутку "чорного золота" там помітно нижча.

Перед іранцями постало важке завдання - і нафту продовжити продавати, і з Кремлем не посваритись. На щастя, вони говорять з російськими колегами однією мовою. Розуміючи психологію партнерів, до Москви на переговори делегували Касема Сулеймані, який керує спецпідрозділом Корпусу вартових ісламської революції. У Кремлі спростували можливість майбутньої зустрічі Володимира Путіна з генералом, на підставі чого можна дійти висновку, що перемовини уже відбулись. Саме результатом цієї зустрічі міг бути смішний кометар Олександра Новака про те, що Іран не відповідає за зрив зустрічі у Досі, оскільки він не надсилав туди своїх представників.

Нафтове роздоріжжя

Тепер, коли останні ілюзії того, що падіння цін на нафту вдасться зупинити, розвіялися, Москві доведеться відмовитись від надії на консервативний сценарій в економіці. Доведеться шукати інші варіанти. Перша можливість - реформи. Усім зрозуміло, що падіння цін на нафту - це шанс на вимушену диверсифікацію економіки. Про її необхідність кажуть навіть "придворні ліберали" Герман Греф та Олексій Кудрін.

Однак цей варіант поведінки для російської влади зараз означає, що доведеться й далі "різати" соціальні пільги, тобто - засмучувати виборців. Кремль не готовий на це перед парламентськими виборами 2016 року та президентськими - 2018-го. Отже, до цього строку реформ не буде.

Проте замість диверсифікації економіки може бути реакція. Адже треба якось "пересидіти" два роки при дешевій нафті, виборцях, які стрімко зубожіють, та курсі національної валюти, що падає. Голова слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін уже намалював можливий сценарій розвитку подій. Для косервації ситуації в країні опозицію можна притиснути, конституцію забути і в масштабах Росії використати "досвід роботи на Північному Кавказі".

Другий варіант, імовірно, запропонував саме іранський генерал. Воювати можна ж не тільки з власним народом, хоч це і найулюбленіший спосіб реагування російської влади на будь-які труднощі.

Тепер залишається тільки чекати, яку війну - зі своїми чи чужими громадянами - Кремль обере на найближчі два роки, щоб "пересидіти" дешеву нафту. Якщо, звичайно, там не захочуть поєднати обидва варіанти.

Автор: Іван Преображенський - кандидат політичних наук, експерт з Центральної та Східної Європи, російський оглядач низки ЗМІ. Facebook: Иван Преображенский