У попередника Дональда Трампа була причина не йти на поводу у багатьох - як своїх соратників з демократичного табору, так і республіканських політиків, а також деяких світових лідерів. Урешті-решт, Барак Обама вирішив обійтися без прямої військової інтервенції в Сирію.
Тоді і США, і весь світ ще не оговталися від двох військових інтервенцій під проводом США в Афганістан та Ірак, а також від іншого військового втручання, яке хоч і не було ініційоване американцями напряму, але не відбулося би без підтримки США - у Лівію. Після років боєнь ситуацію в усіх цих трьох країнах все ще не стабілізовано, не кажучи вже про повернення туди миру.
Але головна причина, чому тодішній президент Барак Обама вирішив обійтися без військової інтервенції - як би жорстко це не звучало та яким би жахливим цей конфлікт не був - було те, що Сирія не загрожує національній безпеці США. Обама подекуди вагався, відстоюючи цю позицію, особливо з його необачним висловом про "червону межу". Все ж колишній господар Білого дому в цілому дотримувався своєї позиції: сирійській конфлікт не досяг порогу необхідності для втручання США. Це не загрожує національним інтересам США.
Готовність до націєтворення
Позицію Обами загартувало те, що він дозволив себе втягнути у злощасну інтервенцію в Лівію проти його власних переконань. Він зрозумів, що втручання у ще складніший сирійський конфлікт вимагатиме від США повною мірою взяти на себе зобов'язання у політичному, військовому та фінансовому плані вирішувати проблеми охопленої війною країни.
Втручання у Сирію вимагало би не лише значної військової міці, але і довгих років націєтворення, завдання, що лякає багатьох американців. І, як знав Обама, втомлені від війни американці, які досі економічно потерпали через наслідки фінансової кризи, були не в настрої, щоб брати на себе такі зобов'язання.
Дональд Трамп донедавна подібним чином дивився на це питання, але, вірний своєму стилю, він висловив свій протест проти військових дій у більш різких виразах, ніж Обама. У 2013 році у Twitter Трамп твердо і неодноразово застерігав проти військової інтервенції США у Сирію. Справедливо буде сказати, що Дональд Трамп був затятим супротивником військових дій проти Сирії.
Рішучий противник військових дій
Більше того, Трамп також неодноразово натякав на співпрацю з режимом Асада проти так званої "Ісламської Держави" (ІД). Саме її Трамп вважає, маючи на те певні підстави, загрозою національній безпеці США. Ця позиція широко збігається з кампанією Трампа "Зробимо Америку знову великою", яка передбачає, що США мають зосередитися на внутрішніх проблемах і діяти на міжнародному рівні, коли це чітко приносить користь національним інтересам.
Однак, очевидно, усі розрахунки Трампа зненацька змінилися після імовірного нападу цього тижня на місто, підконтрольне повстанцям, з використанням хімічної зброї. Десятки людей загинули, серед них багато дітей. Зрозуміло, що якщо з'являються нові факти, президенти не лише можуть змінити свою думку, але і мають це зробити. Проблема ж все ще лишається - як і після коментаря Обами щодо "червоної лінії", - що не існує переконливого плану, як врегулювати конфлікт у Сирії.
Більше того, неодноразові невдачі президента Трампа впроваджувати порівняно простіші рішення у внутрішній політиці, зокрема, міграційні укази або реформу системи охорони здоров'я, не демонструють його кращої здатності вирішувати набагато складніші глобальні проблеми, такі як сирійський конфлікт.
Висока ціна
Емоційна реакція Дональда Трампа, коли він говорив про "прекрасних маленьких дітей", вбитих під час хімічної атаки, була зрозумілою. Багато хто її поділяв. Але його імпульсивна політична і військова відповідь втягнути США у конфлікт є небезпечною.
Трамп пишається, що може швидко ухвалювати рішення, є непередбачуваним та може змінювати всю ситуацію. З цієї точки зору, розворот щодо Сирії на 180 градусів чудово пасує його образу дій. Це дає сигнал супротивникам США - Північній Кореї та Ірану, доводить громадськості всередині країни, що він піде далі там, де Обама зупинився, а також відтісняє на задній план такі дратівливі теми, як розслідування зв'язків з Росією та реформа охорони здоров'я. Але ціна, яку може заплатити Америка і весь світ за цей маневр, може бути високою.