Невже ніхто не помічає, як далеко ми вже зайшли на шляху, на який ми заріклися будь-коли ставати знову? Європейський антисемітизм, ненависть до євреїв - знову навколо нас!
Прикладів більш ніж достатньо: звіряче вбивство жінки, яка пережила Голокост, у Франції лише за те, що вона була іудейської віри. У Великобританії в Лейбористській партії ціла низка скандалів навколо антисемітських висловлювань, а голова партії нічого із цим не робить. В Угорщині голова уряду Віктор Орбан на всю країну розпалює ненависть до єврея Джорджа Сороса, якого звинувачує у змові проти угорської влади. У Польщі влада намагається будь-що виставити поляків невинними ягнятками, які ніколи нічого спільного не мали із антисемітизмом - ані до, ні під час, ні після Голокосту. В Австрії крайні праві дісталися коридорів влади, а нинішній канцлер Курц остаточно визнав їхню легітимність в очах суспільства, аби лише забезпечити собі владу. Схоже, антисемітизм знову легітимний і навіть офіційно легалізований через вибори.
Годі!
Так, Німеччина - не виняток. Тут вже не одне десятиліття доводиться захищати єврейські школи і культурні центри від нападів старих і нових нацистів. Політики АдН (правопопулістської партії "Альтернатива для Німеччини". - Ред.) називають Меморіал жертв Голокосту у Берліні "меморіалом ганьби" і хочуть змінити культуру пам'яті про злочини націонал-соціалізму. Цих крайніх правих з їхніми расистськими і антисемітськими гаслами вперше обрали до Бундестагу.
Щовихідних на трибунах німецьких футбольних стадіонів вболівальники команд-суперників обзивають один одного євреями - так, ніби це лайливе слово. І ніхто цим не обурюється. Розповідаються жарти про євреїв. І хоч якими би несмішними вони не були, всі сміються. І ніхто не обурюється. Єврейські цвинтарі регулярно плюндрують. А в інтернеті розгул ненависті, зневаги і ворожнечі.
Годі!
Не лише у цифровому світі, але і в реальному житті зустрічаєш неприхованих і знахабнілих людиноненависників. І все це триває вже десятиліттями. Вони кажуть, що, мовляв, не можна більше мовчати про те чи інше. А самі виливають на оточуючих агресивну ненависть, вербальне насильство, антисемітизм і расизм. Саме цьому не може бути жодного виправдання. І не можна просто відмахуватися від цього, обманюючи себе, називаючи цих людей звичайними "протестними виборцями".
Антисемітизм вже став звичкою. І це якраз найгірше: вже ніщо не змушує нас схаменутися. Ми стали черствими. Але не реагуючи, ми стаємо співучасниками злодіїв.
Годі!
Правда також і в тому, що до крайніх правих і крайніх лівих антисемітів додалися і радикальні антисеміти-мусульмани. Формально їхній антисемітизм скерований проти Ізраїлю, але по суті він поширюється на усіх євреїв, де би вони не мешкали. Вже роками про це попереджають. Вже роками очевидці і постраждалі говорять про інциденти у німецьких школах і мляву реакцію керівництва.
Роками вже ми спостерігаємо неприховану агресію у вузьких, але зростаючих мусульманських спільнотах. Вже десятиліттями німецька держава свідомо віддає молодь на виховання імамам із Саудівської Аравії чи Туреччини і потім щиро дивується, коли ці молоді люди стають дедалі більш радикальними у своїх поглядах.
Ненавидить євреїв і частина біженців. Вони виросли в арабських диктатурах, де населенню втовкмачують, що євреїв треба ненавидіти. Однак це лише пояснення, але аж ніяк не вибачення.
Годі!
Німецька еліта лише час від часу висловлює свою солідарність з тими, хто стикається з цією ненавистю. Однак нічого не міняється. У дитячих садочках чи школах не збільшують персонал. Місцеві політики регулярно применшують загрозу агресивної "коричневої" юрби, аби відгородити свій регіон від негативного іміджу. А правоохоронні органи систематично демонструють неспроможність протиставити щось антисемітам і расистам, як показали, зокрема, акції праворадикального руху Pegida.
Ненависть до євреїв - ненависть до людей загалом
Але питання не лише у солідарності з євреями, а в тому, наскільки ми готові взагалі заступатися один за одного і за всі ті цінності, на яких тримається наша країна. Що ще має статися, аби ми нарешті почали діяти? Скільки ще буде недільних промов з гаслами на кшталт "ніколи знову" чи "викорінюймо зло у зародку"?
Злодії зневажають демократію, плюралізм, свободу, емансипацію та просвітництво. Чи дійсно ми так вже палко захищаємо ці цінності, як ми про це говоримо? Чи може ненависників саме тому так гучно і чути, що решта мовчить?
Я пишу все це не тому, що я єврей. А тому, що я - людина. Така сама людина як Ви, ті, хто читає цей коментар. Я стурбований. І через Вас також!
Годі!
Мішель Фрідман - німецький юрист та телеведучий єврейського походження. Професор майнового та медіаправа у Франкфуртському університеті прикладних наук. Ведучий двох телепередач на Deutsche Welle: "Conflicht Zone" та "Auf ein Wort... mit Michel Friedman".
Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.