Німеччина ось вже 25 років є об'єднаною країною. За ці 25 років східна та західна частини країни зрослись, але все ж у багатьох сферах вони залишаються різними і чужими одна одній. Німці журяться через це, що, до речі, дуже типово для німецького характеру. Насправді ж відмінності між Заходом і Півднем, між Півднем і Сходом пов'язані з історією Німеччини. Централізована держава, яка для наших французьких сусідів є чимось саме собою зрозумілим, не є частиною німецької самоідентифікації. Німеччина завжди булла союзом земель, регіонів, відмінностей.

Одна з найбільш впливових держав світу

Через четверть століття після політичного дива - відновлення єдності - Німеччина - популярна та шанована. Це важлива країна. Це країна, яка володіє неймовірною економічною потужністю, і соціальною системою, яка викликає захоплення у всьому світі. Це країна, яка робить ставку не на військову силу і на зброю, а на дипломатію, на стриманість, на силу переконання. Це надзвичайно громадянська республіка - на відміну від Німецького рейху, якого боялись спершу його сусіди, а потім і увесь світ.

Сьогодні світ уважно дивиться на Німеччину, особливо на Анґелу Меркель. Думка канцлерки, думка німців вагома, особливо в Європі, але й у світі теж, хоча Німеччина і не є постійним членом Ради безпеки ООН.

Ця обачна, обережна велика держава є політичним і економічним важковаговиком і, ймовірно, входить до п'ятірки найвпливовіших держав планети. І все ж Німеччина – це невпевнена країна: вона не впевнена в самій собі. Вона погано дужає свою нову роль, з тими очікуваннями, які пов´язують сьогодні з німцями. Вона розуміє, що повинна взяти на себе більше відповідальності, вона навіть запевняє, що сама цього бажає. Однак, в глибині душі вона, підтримувана більшістю своїх громадян, цього взагалі не хоче. Найохочіше вона б була б якоїсь зеленою Шверцарією.

Німецька схильність до романтики

З політичної точки зору Німеччина є невід'ємною частиною Заходу. Колишні коливання сьогодні немислимі. Тим часом республіка коливається: між освіченим, політичним, раціональним прагматизмом та нездоланною, схоже, схильністю до романтики, до надлишку почуттів, до непередбачуваності. Від цього не позбулась навіть Анґела Меркель, яка стала на посаді канцлерки прямо-таки персоніфікацією раціоналізму.

Перший приклад тому - її рішення проголосити прискорену відмову від атомної енергетики (Energiewende), ухвалене після Фукусіми буквально за ніч без підрахунку того, що індустріальна держава від цього виграє, а що програє. Другий приклад – нинішня криза з біженцями, коли Меркель з гуманітарних міркувань відмовилась слідувати правилам і домовленостям і широко відкрила кордони, викликавши нерозуміння і неприємне здивування у європейських партнерів Німеччини. Вони угледіли в цьому "моральний імпералізм" (що само по собі дуже спантеличує).

У той же час в Європі Німеччина виступає - наприклад, під час кризи єврозони- у ролі педантичного вихователя, що також викликає неприємне здивування як в Мадриді, так і в Парижі, не кажучи вже про Афіни. Це той випадок, коли країна починає грати своїми економічними м´язами, коли вона диктує європейським партнерам правила поведінки. І це той випадок, коли вона бере на себе відповідальність. Але при цьому страждає, якщо її критикують. На думку німців, критикують несправделиво.

"Як про Німеччину прийдуть мені вночі думки - сльози ллють", - писав приблизно 170 років тому німецький поет Генріх Гейне. Ці часи позаду. Однак Німеччина все ще залишається країною, яка більше цінує Руссо, ніж Вольтера або Джона Локка. Країною, яка знову і знову швидше піддається романтичним емоційним поривам, замість того, щоб діяти раціонально і прагматично. Це вже нікого не доводить до сліз, але все ж неприємно дивує наших друзів, сусідів і партнерів.