Це було очікувано: упродовж двох днів після конституційного референдуму німецькі політики озвучили всі погрозливі сценарії на адресу автократичної Туреччини Ердогана, які сьогодні можна собі уявити. Це і припинення переговорів про вступ до ЄС, і відмова в наданні подальшої мільярдної допомоги з боку Брюсселя, і виключення з НАТО, і виведення військових Бундесверу з бази "Інджирлік". Усі ці погрози можна зрозуміти - своїми провокаціями під час кампанії перед референдумом Ердоган перейшов усі межі.

Меркель і Ґабріель: Взяли до відома…

Утім, офіційна реакція німецького уряду була поблажливо-спокійною: федеральна канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) та віце-канцлер і глава МЗС Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel) "взяли до відома" підтримку із незначною перевагою на референдумі змін, що передбачають розширення владних повноважень Ердогана.

У перекладі з дипломатичної мови - це майже несхвалення. Але саме майже. Правильно вчинив і міністр внутрішніх справ ФРН Томас де Мезьєр (Thomas de Maizière), який згодом звернув особливу увагу на те, що вказівки на порушення під час референдуму необхідно швидко перевірити. Це підтримує й позицію німецьких спостерігачів на референдумі, як-от депутата Бундестагу від Лівих Андрея Гунка (Andrej Hunko), який повідомляв про атмосферу тотальних погроз під час голосування в регіонах, населених курдами. 

Взаємні звинувачення нічого не дадуть

Неправильними натомість є взаємні звинувачення німецьких партій у тому, хто ж тепер несе відповідальність за провалену інтеграцію багатьох турків у Німеччині. Понад 60 відсотків турецьких громадян, які голосували на території ФРН, висловили підтримку запропонованим Ердоганом змінам, а в окремих містах, передусім на території Рурської області, цей показник ще вищий. Завдання з інтеграції турків провалювали всі разом - упродовж багатьох років чи навіть десятиліть.

Представники Лівих мріяли про мультикультурне суспільство -  і тих, хто вимагав обов'язкових курсів німецької мови для іноземців, довго вважали зрадниками. Для консерваторів саме турки тривалий час (а для багатьох - і до сьогодні) були лише гастарбайтерами, яких не потрібно інтегрувати. До того ж насправді багато турків теж не хотіли інтегруватися, не кажучи вже про асиміляцію. Останніми роками у цій сфері чимало зроблено, однак правдою є й те, що значна частина турків - іммігрантів у першому і другому поколіннях - так і не прижилися в Німеччині і, вочевидь, вже ніколи не приживуться.

У Німеччині проживають три мільйони людей із турецьким корінням: вони мають німецький чи турецький паспорти або ж подвійне громадянство, досконало, добре, погано або ж узагалі не володіють німецькою мовою. І багато з них - у тому числі інтегровані та успішні - завжди мають відчуття, що не повністю належать до цієї країни. Однак уявити Німеччину без них сьогодні теж неможливо.

Німеччина - країна іммігрантів

А тому найкращою реакцією на автократичні тенденції в Туреччині зараз було би сказати: ми - країна іммігрантів, і вже давно. Ми можемо очікувати, що люди з-за кордону, які хочуть упродовж тривалого часу жити тут, грубо кажучи, люблять демократію. Ми не повинні стверджувати, що так можна сказати про всіх німців. Ми маємо підтримати понад 30 відсотків турків, які проживають у Німеччині і сказали "ні" на референдумі в Туреччині. А в зовнішній політиці, у політиці щодо Анкари Берлін повинен зберігати спокій: вступ до ЄС - у далекій перспективі, а в далекій перспективі, можливо, Анкара знову стане розсудливою, і тоді стане можливим багато що з того, що є неможливим сьогодні.

Якщо Ердоган відновить смертну кару - тоді "червону лінію" справді буде перетнуто, але лише тоді. Літаки "Торнадо" Бундесверу, які розташовані на базі "Інджирлік", беруть участь у боротьбі з терористичним угрупованням "Ісламська держава" в рамках НАТО, і саме на цій базі вони й повинні перебувати. А в НАТО Туреччина вже давно - і це краще, що вона перебуває в Альянсі і в його рамках з нею можна розмовляти.

Демократія завжди означає також знати міру, зважувати та передусім - підтримувати контакти, розмовляти одне з одним. І саме зараз це повинно відрізняти Німеччину від Туреччину.