Падінню передує зухвалість. Цей принцип правдивий у разі нехтування конституційних норм, що у Великобританії є некодифікованими, тобто замінюють письмову конституцію. Правдивий він і у разі нехтування законами та принципом незалежністі суддів, а також - парламентом, його правами й обов'язками. Борис Джонсон гадав, що може все це обійти, пропхавши в стилі авторитарного правителя свою ідею щодо Brexit. Однак рішення Верховного суду одразу поклало край антидемократичним амбіціям британського прем'єр-міністра.
Мати парламентів перемагає батька брехні
Судді найвищої судової інстанції Великобританії одностайно ухвалили те, на що ніхто не сподівався. Вони оголосили, що припинення роботи парламенту від самого початку було незаконним. Вже через годину після оголошення судової ухвали перші депутати символічно повернулися на свої місця у нижній палаті британського парламенту. Єдине, чого суд у своєму рішенні не закинув Борису Джонсону, - це прямого твердження, що той збрехав королеві, коли радив їй відправити парламент у вимушену відпустку. Однак наведенні в рішенні суду аргументи непрямо вказують на цю брехню.
Це була боротьба між матір'ю парламентів та батьком брехні, як влучно висловився під час судового розгляду представник сторони позивача. Переможцем у цьому двобої вийшла парламентська демократія. Адже завдання депутатів парламенту - притягати уряд до відповідальності, і це право та обов'язок прем'єр-міністр не може призупинити на свій розсуд та ще й з фальшивими аргументами, - недвозначно вирішив суд.
Сам присуд суду - значно більше, ніж просто нищівний політичний удар для Бориса Джонсона. Нинішнім судовим вердиктом раз і назавжди визначається, що виконавча влада не може на свій розсуд порушити баланс сил між парламентом та урядом на свою користь. Дії виконавчої влади завжди і за будь-яких обставин перевірятимуться обраними законодавцями. Британські юристи називають нинішнє рішення правовим землетрусом, оскільки тепер цей принцип визначений рішенням Верховного суду, а саме рішення стає прецедентним.
Джонсон визрів для відставки
За звичайних обставин таке рішення могло б стати причиною негайної відставки. Вперше в історії Великобританії найвища судова інстанція визнала, що прем'єр-міністр діяв протизаконно в такому базовому питанні. Однак Борис Джонсон, ймовірно, й надалі дотримуватиметься свого принципу, згідно з яким перемагають нахаби. Тепер опозиції потрібно згуртуватися й покласти край перебуванню Джонсона на Даунінг-стріт. Перехідний уряд був би найкращим виходом із політичного глухого кута, те саме стосується й подальшої політики щодо Brexit.
За час свого недовгого перебування на посту прем'єра Борис Джонсон завдав більшої шкоди демократичним інституціям країни, ніж хтось за десятиліття. Він показав, що принципово нехтує законами і правилами Великобританії та зневажає їх. Це призвело до унікального видовища, коли, зокрема, консерватор Джон Мейджор, який сам до 1997 року обіймав пост прем'єр-міністра, позвався до нинішнього керівника уряду у Верховний суд. Консервативна партія мусила рятувати решту свого авторитету та власними силами відокремити себе від великого руйнівника її цінностей і принципів.
Сила особистості
Однак крім того, що Верховний суд закріпив і підтвердив права парламенту, у цьому процесі в Лондоні є ще один обнадійливий аспект. Він показав, що окремі громадяни не беззахисні, коли йдеться про руйнування демократичних принципів. Приміром, бізнес-леді Джина Міллер, попри особисті та фінансові жертви, вдруге звернулась до Верховного суду у боротьбі за збереження парламентської демократії - і вдруге перемогла. Саме вона пред'являла позов щодо пророгації, і саме її адвокат переконав суд ясністю своїх аргументів. Її приклад показує, що варто боротися, що окремим людям не слід мовчки спостерігати, коли уряди демонтують демократію.
А от Борису Джонсону, який вважав, що він стоїть понад законом, варто осоромлено залізти в глибоку нору. А опозиції - потурбуватись про міцний люк для цієї нори і переконатись у тому, що Джонсон остаточно зникне з арени британської політики. І тоді залишиться тільки, за прикладом Стародавнього Риму, піддати його ім'я забуттю. Для схибленого на своєму визнанні прем'єр-міністра годі вигадати гірше покарання.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.