Кожен з нас хоче мінімізувати свій податковий тягар. Для цього існують консультанти з питань податкового законодавства, а також опубліковано велику кількість відповідної літератури. Таке бажання цілком властиво людині, тим більше коли в кишені громадян держава залазить так глибоко, як у Німеччині. Тож люди і намагаються у щорічній декларації про доходи повернути - в рамках закону - хоча б частину податків, сплачених державі. Нерідко йдеться більше про принцип - вичавити хоч щось "на зло жадібним податківцям". Але повернути вдається зовсім небагато.

Проте коли йдеться про дуже великі суми, все виглядає інакше. Світові концерни, як от Apple, Google і Facebook, а також великі німецькі концерни добре знаються на мистецтві ухилення від сплати податків. Цілі полчища юристів лише з того і живуть, що вигадують, які лазівки знайти, аби легально уникнути оподаткування. Копієчка до копієчки - за таким принципом багатії не цураються жодних трюків, аби лише не заплатити зайве державі.

Чесні і нечесні платники податків

Існує навіть таке явище, як "сімейні офіси", які опікуються майном заможних сімей. Для цього існують фонди, в яких легко сховати гроші. Є такі юридичні фірми, як Mossack-Fonseka у Панамі або Appleby на Багамах, які якнайкраще знаються на податкових лазівках і фіктивних компаніях. Завдячувати тому, що ми тепер знаємо про це явище, треба мережі журналістів-розслідувачів. Це досягнення, яке заслуговує на визнання.

Знову здійнялася хвиля обурення. Проти багатіїв, проти міжнародних концернів, проти всієї існуючої системи. Але треба зауважити: більшість з того, про що розповіла команда з 400 журналістів, відбувається у правовому полі. Бути "податковою оазою" (поки) не заборонено. Не заборонено також шукати лазівки. Змішувати все на купу не варто. Чимало заможних людей у Німеччині сплачують податки сумлінно. Зокрема, максимальну ставку податку з доходу фізичних осіб - 43 відсотки - сплачують близько двох мільйонів платників податків із загалом майже 40 мільйонів.

Чимало паршивих вівець

Але, звісно, є й паршиві вівці. А державі треба якось збирати податки, яких би вистачило на всі витрати. Адже державні скарбниці відчутно спорожніли, відколи світ був уражений фінансовою кризою. За деякими експертними оцінками, у німецькій казні було би на 30 відсотків більше грошей, якби підприємства не хитрували з податками. Загалом по ЄС - у середньому близько 20 відсотків.  Аби нарешті хоч якось виправити цю ситуацію, провідні індустріальні країни світу домовилися вжити низку правових заходів. Все це вже ухвалено, але запрацює не одразу.

Тому важливо, щоби суспільний тиск на політиків у цьому питанні не слабшав. Варто не забувати і про підсумок "офшорного" скандалу - публікації "Панамських документів" приблизно півтора роки тому. Сталося не так вже і багато. ОК, прем'єр-міністру Ісландії довелося піти у відставку. Керівники юридичної фірми Mossack-Fonseka перебувають під вартою. Але не через їхню сумнівну роль в ухиленні від сплати податків, а через підозри у корупції. По всьому світу відкрито 6500 кримінальних проваджень. Податківцям вдалося стягнути недоплачених податків на суму у 80 мільйонів євро.

Все це не применшує досягнення журналістів. Але притягати до відповідальності винних у несплаті податків - справа не журналістів, а правоохоронних органів. Правоохоронці і політики мають домагатися зміни правил гри. А якщо концерни погрожуватимуть перенести свої штаб-квартири до країн, де їм буде вигідніше з оподаткуванням, то правоохоронцям треба розширювати правову співпрацю з колегами з інших країн. Ставки основних податків мають бути узгодженими і приблизно однаковими скрізь по ЄС. Податкове законодавство має бути більш гармонійним, умови конкуренції кращими. А поки відбувається протилежне: компанії  наввипередки бігають з однієї юрисдикції в іншу у пошуках більших пільг. Поки все залишатиметься так, у бажаючих заощадити на податках все буде добре.