У боротьбі проти нового американського санкційного закону загадка "Кому належить ця цитата?" обіцяє цікаві відкриття. Риторика, що лунає з Берліна, передусім від міністрів з СДПН Бріґітте Цюпріс (Brigitte Zypries) та Зіґмара Ґабріеля (Sigmar Gabriel), з таким же успіхом могла б походити із Москви. Там же традиційно скаржаться на "світового жандарма" і бачать у розбраті шанс для розколу табору суперників. Кремль це вже намагався зробити через санкції, накладені Заходом за анексію Криму та війну в Україні, але досі безуспішно. Та Путін не здається.

У Німеччині побоюються оголошених заходів щодо енергетичних проектів, насамперед газопроводу "Північний потік-2". Він має забезпечити додаткові поставки російського газу з 2019-го року на додаток до газогону, що вже проліг Балтійським морем. Міністерка економіки ФРН Цюпріс вже закликає до введення європейських "контрзаходів" проти закону, що "суперечить міжнародному праву" "також і в інших сферах". Противники особливо наголошують на пріоритизації законом американських енергоресурсів, що має створити додаткові "американські робочі місця". Однак вони випускають з уваги те, що Конгрес у цьому випадку керується спільною із ЄС позицією щодо Росії. А щодо санкцій проти компаній, залучених у реалізацію проекту "Північний потік-2" має вирішувати президент після консультацій із союзниками.

Але і в Європі доконаним фактом вважають те, що прописано в американському законі: "Уряд Російської Федерації використовує свою сильну позицію в енергетичному секторі як важіль для маніпуляцій внутрішньої політики країн Європи та Євразії". Енергетичній безпеці цих країн пішло б на користь зменшення залежності від російських ресурсів та державних підприємств, а Вашингтон має їх у цьому "підтримати".

"Суто економічні інтереси"

Але фронт енергетичних компаній та політиків поводить зараз себе так, ніби газові ґешефти з Росією, на кшталт "Північного потоку-2", були б цілком нормальними, продиктованими суто економічними інтересами. І це збігається з московською риторикою. Але реальність виглядає цілком інакше: в Росії зростає частка "ресурсних багатіїв" із оточення Путіна. Питання нафти й газу є одночасно і питаннями влади. Навіть такого васала як Білорусь тримають "на короткому повідку" припиненнями постачань та скороченням обсягів постачань енергоресурсів. Путінська лінія минулих років послідовно демонструє те, що політика превалює над економікою - від анексії Криму, інтервенції на сході України до харчових ембарго проти ЄС та Туреччини. Стара шукана формула "Трансформація через торгівлю" у випадку Кремля не спрацьовує, принаймні не так, як на це сподівалися на Заході: Путін її інструменталізував. 

Куди все це може привести, якщо заплющувати очі на російські реалії, зараз видно на прикладі чотирьох турбін концерну Siemens. Попри санкції ЄС, їх хочуть встановити на двох нових електростанціях в Криму і зменшити енергозалежність півострова від материкової України. При цьому німецький концерн вже з повідомлень у пресі міг би здогадатись, куди насправді мають піти ці турбіни. З іншого боку: Путін ще попередникові Цюпріс Ґабріелю минулої осені пускав дим в очі, запевняючи, що турбіни не потраплять до Криму.

Різнорівневе зближення окупованого півострова з російською територією належить до пріоритетів Путіна. Ні в кого не виникає сумнівів у тому, що у березні, рівно за чотири роки після анексії, він бажає переобратися на посаду. Змиритися з недоліками можна у разі їх компенсації.

Справа Siemens як лакмусовий папірець

Справа Siemens є останньою ілюстрацією того, що порушення угод, правил та обіцянок є частиною путінського політичного капіталу. Він подає себе кмітливою людиною дії, здатною перехитрити свого супротивника і таким чином відновити історичну справедливість для буцімто приниженої нації. За цією логікою кожен новий струс приносить результати, незалежно від недоліків ситуації чи того, чи вдасться ввести турбіни в експлуатацію. Саме тому псевдоюридичні спроби замаскувати метушню з турбінами їх "модернізацією" з використанням "російського ноу-хау", як і трюки з банкрутством та перепродажем, настільки обурюють.

Було б, утім, хибним перекладати всю відповідальність за те, що відбувається, тільки на російську сторону, як невипадково роблять це дехто з тих, хто переживає за енергопостачання в Європу через американські санкції. Їхнє хибне уявлення про "суто економічні інтереси" в контактах з Кремлем лише спонукає до подальшого шахрайства: це посилює переконання Москви в тому, що все має свою ціну і кожного, як і колишнього федерального канцлера Німеччини, можна "роздобути" для проектів "Північного потоку". Особиста вигода, згідно з цим розрахунком, зводить нанівець вищі інтереси. А ці інтереси полягають як раз у спільних зусиллях зупинити війну у центрі Європи, яка вже забрала тисячі життів.

Фрідріх Шмідт - політичний оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung

Без права перепублікації. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні

Сайт Frankfurter Allgemeine Zeitung