Ось що особливе у відносинах між Німеччиною та Ізраїлем: вони, на відміну від традиційних запевнень, вже давно не особливі. Те ж стосується й ізраїльсько-німецьких відносин.

Німецькі уявлення про Ізраїль базуються більше на міфах, ніж на фактах. Поглянемо на реперезентативні факти, а не на особисті судження, надумані комплекси та гучні слова. Спершу соціологічні опитування: з початку 1980-х і надто після об'єднання Німеччини в серцях та головах громадян ФРН Ізраїль був та залишається в трійці найбільш непопулярних країн. Її склад змінювався: Іран, Північна Корея, Лівія Муаммара Каддафі, Південна Африка часів апартеїду. Але Ізраїль залишався в ній завжди.

Відчуття моральної переваги німців

Чому так? Виходить, що емпірично підтверджена більшість німців не соромиться (або вже не соромиться) відчуття моральної переваги над Ізраїлем? Навіть навпаки. Тим часом Ізраїль уяснив для себе, якою власне є політична мораль. Ані ЗМІ та політики, ні німецьке суспільство довгий час не звертались до цієї проблеми. Проте і ця фаза вже відійшла в минуле.

Уособленням політично-моралізаторських "вчителів" став Зіґмар Ґабріель (Sigmar Gabriel), коли він обійняв посаду міністра закордонних справ ФРН. Але ще восени 1980 року федеральний канцлер Гельмут Шмідт (Helmut Schmidt)  назвав Ізраїль небезпекою для миру в світі. В цьому ж ключі Ґергард Шредер (Gerhard Schröder) у часи свого канцлерства як міг уникав діалогу з ізраїльським урядом. 

Ще менше, ніж Вільних демократів та їхніх прибічників, до особливих друзів Ізраїлю можна зарахувати обранців від "Лівих". І, звичайно, популярним є міф про те, що серед членів АдН немає жодного антисеміта. Проте факт полягає ще й у тому, що отруйна критика на адресу Ізраїлю та моралізаторська пиха беруть свій початок радше від соціал-демократів та традиційних лівих (як-от, наприклад, багаторічний міністр праці Норберт Блюм (Norbert Blüm), аніж від правого політичного крила.

Друга за популярністю країна для ізраїльтян

Зовсім інші - і також обґрунтовані десятиліттями соцопитувань - уявлення більшості ізраїльтян про Німеччину. В ізраїльській державі саме ФРН - найулюбленіша країна після США. Наприклад, популярність Анґели Меркель (Angela Merkel) була у багато разів вищою, ніж у Барака Обами.

Майже 30 тисяч ізраїльтян мешкає в Німеччині, з них майже 20 тисяч у Берліні. Для них німецька столиця - аж ніяк не Небесний Єрусалим. Проте вони віддають перевагу Берліну перед земним Єрусалимом та зводять тут, кажучи образно і з перебільшенням - Третій Храм, сподіваючись в німецькій столиці (а не на Близькому Сході), досягти миру з палестинцями. В цьому якраз є щось "особливе", навіть якщо і не особливо дієве для Близького Сходу. Існують сумніви, чи міцним виявиться цей земний близькосхідний псевдо-рай в Берліні. "Євреїв в газові камери!" кричали в Берліні мусульманські фанатики та їхні переважно ліві німці-однодумці під час третьої війни в Секторі Газа в липні 2014. Зрештою, мусульманське насильство щодо юдейської діаспори та ізраїльтян давно стало "особливим" щоденним явищем у Берліні.

Міф про країну, що дає, та країну, що приймає

Також до "особливих" німецько-ізраїльських міфів мало б належати уявлення про Ізраїль як про приймаючу сторону, і про Німеччину як про сторону, що дає.

Таке сприйняття постало з подій 1950-х: адже без сумніву в 1952 році угода уряду Конрада Аденауера (Konrad Adenauer) про репарації Ізраїлю забезпечила економічне виживання молодої країни. Але ж під час "холодної війни" це Німеччина та НАТО отримували користь від ізраїльського досвіду взаємодії з радянською зброєю, яку або нейтралізовували, або захоплювали в боях із арабськими державами та палестинцями. У наші дні без ізраїльських безпілотників Бундесвер був би ще менше оперативним, а для запобігання та протидії тероризму ізраїльська допомога майже життєво необхідна.

Крім того, ізраїльські IT-технології життєво необхідні не тільки німецькій економіці. Один з багатьох прикладів: усі німецькі компанії-розробники автомобілів завтрашнього дня співпрацюють з ізраїльськими фірмами.

Подобається нам це чи ні, але Німеччину та Ізраїль поєднують спільні інтереси тут, сьогодні й завтра - і навіть значно більше, ніж учора розділяли. Тож тим, хто хоче реалізувати свої інтереси, рекомендується не бути ані пихатим, ані сором'язливим. Ця конкретна істина відома в Ізраїлі дещо більше, ніж в Німеччині. А в німецькому публічному дискурсі вона є значною мірою невідомою.

Міхаель Вольффсон ( Michael Wolffsohn) народився у 1947 році в Тель-Авіві. Є Викладачем року-2017, істориком та публіцистом. З 1981 по 2012 роки вивчав сучасну історію у Мюнхенському університеті Бундесверу. Нещодавно вийшло друком кілька його книг на німецько-ізраїльську тематику.