Повідомлення про результати виборів до російської Держдуми не стали сюрпризом: те, що владна партія "Єдина Росія", посилена великою кількістю депутатів, які пройшли за окремими виборчими округами, отримає явну більшість у дві третини мандатів, було вже, ймовірно, давно вирішено в кабінетах Кремля. Так само, як і те, що іще дві фактично контрольовані Кремлем партії пройдуть до парламенту й зможуть сформувати власні фракції.

При цьому Кремлю вдалося отримати бажаний результат без того, аби це призвело до масових протестів на кшталт тих, які сталися п’ять років тому. Тоді тисячі росіян, попри морозний холод, вийшли на вулиці Москви та Санкт-Петербурга та чітко продемонстрували своє невдоволення фактами фальсифікацій під час виборів.

Демократичний фасад

І хоч і цього разу так само можна було побачити відеозаписи та інші докази фальсифікацій, як, приміром, вкидання стосів додаткових бюлетенів в урни для голосування. Але, на відміну від 2011 року, 2016-го це не допомогло мобілізувати в Росії незадоволених та інакомислячих. Репресії останніх років спричинили політичну апатію більшості з них.

У критиків Кремля ніколи не було серйозних шансів здолати партію влади "Єдина Росія", яка зі всіх сторін отримувала медійну та адміністративну підтримку. Саме тому Кремль мав змогу трошки причепурити демократичний фасад та, приміром, призначити нову голову виборчої комісії, знизити прохідний бар'єр для партій з семи до п’яти відсотків та допустити до участі в голосуванні критичні до Кремля партії.

У політичній атмосфері російської фортеці, якій буцімто загрожує закордон, єдиним завданням беззмістовної та непомітної виборчої кампанії було чітко продемонструвати виборцям безальтернативність фактичної партії Путіна "Єдина Росія". Як добре спрацювала ця концепція деполітизації російського суспільства, видно з низької явки, яка начебто склала 48 відсотків. Іще 2011 року проголосувало близько 60 відсотків виборців. Але не можна виключати маніпуляцій, а саме те, що обидві цифри могли бути суттєво скориговані в напрямку збільшення.

Апатія як стабілізуючий фактор

Низьку явку в Росії не можна порівнювати з низькими аналогічними показниками в демократичних країнах. Адже в Росії всі виборці, до яких держава має безпосередній доступ (як-то чиновники, солдати, вчителі або працівники державних промислових чи сільськогосподарських підприємств), більш або менш відкрито просто відряджаються для участі у виборах. Особливо важко противитися цьому тискові за межами великих міст. Скористатися правом на неучасть у голосуванні можуть собі дозволити передусім росіяни, які є економічно більш-менш незалежними від державних структур і переважно живуть у великих містах на кшталт Москви та Санкт-Петербурга. І в цих великих російських мегаполісах явка склала навіть набагато менше 48-відсоткової відмітки, оголошеної за результатами голосування по всій Росії. Ввечері в день голосування повідомлялося навіть про явку нижче за 20 відсотків. Щоправда, цей показник наступного ранку - через вкидання додаткових бюлетенів? - ще трохи піднявся.

Це яскраво свідчить про широко поширену політичну апатію, якщо в російських великих містах офіційні показники явки, які, швидше за все, до того ж були "покращені", дорівнюють лише приблизно третини тих, хто мав право голосу.

Легітимність під питанням

На даний момент така політична незацікавленість населення може лише грати на руку Кремлю. Він отримав бажаний розподіл місць у Думі. Але яку легітимність має ця політична інституція, якщо переважна більшість москвичів, петербуржців та новосибірців не бере участь у всенародних виборах, а по всій країні участь у них бере лише майже половина. Таким чином демократичних фасад Росії стоїть на дуже хиткому фундаменті.

Тому не дивно, що саме у день після виборів стає відомо про плани Кремля об'єднати всі спецслужби та органи безпеки знову у великому та могутньому міністерстві державної безпеки на кшталт радянського КДБ.