Ми побилися об заклад. На пляшку добротного червоного вина з Франції.

Як довго Володимир Путін примусить свого гостя чекати цього разу? Півгодини? Годину? Півтори години?

Парі програли всі: запізнився сам гість - президент Франції Франсуа Олланд. Чекати довелося Путіну. Незвично для російського президента - але водночас доречно, враховуючи, хто від кого справді хоче щось отримати.

Справжня, згуртована, рішуча і дієва коаліція - вісь на рівних: Москва-Вашингтон-Лондон-Париж. Але під проводом Росії. Це було, є і буде мрією Володимира Путіна з тих пір, як він защебетав примирливим тоном до Заходу перед Генасамблеєю ООН у Нью-Йорку.

Бомбардування без похвал

Через пару днів господар Кремля дозволив скинути бомби на Сирію і щиро здивувався, чому світ його не зрозумів. Замість визнання та похвали - злорадість і підозри. Захід губився у здогадках про справжні мотиви росіян. Бажання дістати повагу лишилось незадоволеним.

Атаки в Парижі змінили ситуацію. Росія протягнула Заходу руку допомоги. "Ми повинні співпрацювати з французами і розглядати їх як союзників", - наказав Путін своїм генералам. І це повністю пристало до думок багатьох його співвітчизників. Тому що, попри масовану пропаганду проти Заходу, більшість росіян відчувають себе, радше, європейцями, ніж азіатами. Та й Франція завжди була мрією.

Також і в Росії: "Ми - Париж"

І, як наслідок, це призвело до справжньої солідарності з французами. Шок через теракти у Парижі був ледь не більшим, ніж жах від збиття російського пасажирського літака над Єгиптом. Росіяни щиро скорбіли, об'єднані нещастям з Європою. Шанс на спільну боротьбу проти терору повернувся, попри всі політичні розбіжності.

Однак потім стався удар. Ляпас по обличчю - чи удар в спину, як це називає Путін. Ніби навмисно, дружня Туреччина збила російський військовий літак. "Підступно", сказав Путін і заговорив про зраду. Інцидент на сирійсько-турецькому кордоні загрожував перетворитися на іскру, від якої, побоювались, раптово міг спалахнути вогонь. Тоді Москва знову швидко опинилася б витісненою на межу ізоляції від Заходу - Заходу, з яким вона хотіла боротися проти "Ісламської держави".

"Дорогий Володимире"

Сталось по-іншому. Завдяки мрії Путіна - мрії про сильну коаліцію проти ІД. А також - завдячуючи рішучості Олланда вступити в коаліцію з росіянами. "Франсуа" і "любий Володимир" - як вони публічно називали один одного під час зустрічі в Москві - пішли на поступки один одному.

Олланд говорив про ІД та інших терористів, які мають бути подолані, - мета Москви від самого початку. Путін, зі свого боку, пообіцяв залишити в спокої опонентів Асада, які також борються проти терору.

І лише в одному залишилися загострені протиріччя: Асад.

Більш ніж однозначно Путін дав зрозуміти свою позицію, що без глави сирійської держави не виграти жодної боротьби проти ІД. Більш ніж однозначно Олланд дав зрозуміти свою точку зору, що Асад мусить піти.

Ця відмінність може знищити всі братні поривання. А Володимир Путін чекатиме далі - на наступну можливість бути з Заходом на рівних.