Попри обвинувачення у корупції, новим прем'єром Ізраїлю після позачергових виборів, схоже, знову стане Біньямін Нетаньяху. Райнер Золліх - про тих, хто вийшов з цих виборів переможцем, а хто - переможеним.
Реклама
Якщо не помиляюся, наступного прем’єр-міністра Ізраїлю знову зватимуть Біньямін Нетаньяху. Попри майже однаковий результат, більшість ізраїльтян віддали голоси за коаліцію з націоналістичних та ультраконсервативних релігійних сил, яких протегує Нетаньяху. "Бібі" (скорочено від Біньямін. - Ред.) як ніхто скористався подарунками від американського президента Дональда Трампа під час передвиборної кампанії: перенесенням посольства США в Ізраїлі до "неподільної столиці Ізраїлю" Єрусалима та визнанням анексованих у 1981 році Голанських висот ізраїльською територією, хоча за міжнародним правом вони, звісно, є частиною Сирії.
Як наступний крок, Нетаньяху міг би почати анексію заселених ізраїльтянами територій Західного берега річки Йордан, якщо у цьому його підтримає Трамп. Про своє бажання здійснити це Нетаньяху вже оголосив. Йому не варто боятися значного супротиву з боку ізраїльтян, адже останні вибори дали зрозуміти: зважаючи на серйозні загрози у регіоні - передусім з боку Ірану та сусіднього Сектора Гази - громадяни країни здебільшого роблять ставку на безпеку, а не на переговори або діалог. Ті нечисельні сили, які продовжують вірити у справедливе врегулювання конфлікту із палестинцями, більше не мають політичної ваги.
"Відрахунок секунд" для Нетаньяху?
Праві партії можуть почуватися переможцями на виборах, навіть якщо вже оголошене корупційне розслідування проти Нетаньяху виб'є його з рівноваги у найближчі кілька тижнів. Не виключено, що попри успіх на виборах для самого Нетаньяху вже розпочався "відрахунок секунд на рингу", на чому наголошують чимало оглядачів. Але так само вірно і те, що ані його найголовніший суперник на цих виборах, колишній начальник штабу ізраїльської армії Бені Ганц, ані інші ключові політики в країні не могли би проводити принципово інший курс стосовно палестинців та арабських сусідів або насмілитися повернути передвиборчі подарунки президенту США. Підтримки більшості населення для цього в Ізраїлі зараз немає.
Тим не менш, найбільшим переможцем цих виборів є сама ізраїльська демократія. І як би не шокував розкол серед політичних партій, що в цілому відображає внутрішні конфлікти в ізраїльському суспільстві, варто визнати: Ізраїль - за винятком хіба що Тунісу - єдина демократія у регіоні, результати виборів якої не піддаються сумніву. Якщо Нетаньяху уп’яте очолить уряд, він обійматиме цю посаду на один термін довше, ніж алжирський лідер Абдельазіз Бутефліка, який нещодавно оголосив про відставку після народних протестів. Проте, на відміну від більшості сусідніх держав, ізраїльтяни дійсно зробили такий вибір.
Палестинці програли
Втім, у цих виборах є й сторона, яка зазнала великої і трагічної поразки - і це насамперед палестинці та араби, які живуть в Ізраїлі, багато з яких так само вважає себе палестинцями. Вони мають право голосу, але цього разу ледве могли ним скористатися, адже напередодні виборів за законом, ініційованим Нетаньяху, їх як представників неєврейської меншості демонстративно визнали громадянами другого сорту. Цей закон є і залишається політично скандальним, однак малоймовірно, що найближчим часом його скасують або щонайменше переглянуть - і точно не за прем'єрства Нетаньяху.
Хто програв ще більше, так це палестинці у Секторі Гази та на Західному березі Йордану. Дональд Трамп оголосив, що невдовзі після виборів в Ізраїлі представить свої плани досягнення миру на Близькому Сході. Поки незрозуміло, як це виглядатиме і які поступки при цьому вимагатимуться від Ізраїлю. Але зараз відомо одне: палестинцям доведеться погодитися на те, що їм пропонують. На відміну від ізраїльтян, вони самі навряд чи можуть вершити власну долю, і так само їм не варто чекати справжньої підтримки від багатьох арабських країн. Протягом багатьох років режими в цих країнах розігрували палестинське питання як популістичну карту для легітимізації своєї влади разом із пан-арабським або пан-ісламським "братством", і дотепер це роблять Туреччина та Іран. Насправді більшість арабських режимів і особливо керівництво Саудівської Аравії, напевно, є байдужими до долі палестинців. Адже їхнім новим головним ворогом, так само як і ворогом Нетаньяху, є Іран.
Місто розбрату - історія Єрусалима
Єрусалим - одне з найдавніших міст світу, за яке упродовж тисячоліть точиться боротьба. Його вважають своїм Святим містом юдеї, мусульмани та християни.
Фото: picture-alliance/Zumapress/S. Qaq
Місто Давида
Згідно зі Старим Заповітом, близько 1000 року до нашої ери ізраїльський цар Давид захопив місто, яке доти населяли євусити. Відтак Давид переніс сюди власну резиденцію і зробив з Єрусалима релігійний центр свого царства. За Біблією, син та наступник Давида - цар Соломон - спорудив перший Храм для Ягве, Бога Ізраїлевого. Відтоді Єрусалим став центром юдаїзму.
Фото: Imago/Leemage
Перше руйнування
Вавилонський цар Навуходоносор ІІ захоплював Єрусалим у 597 та 586 рр. до нашої ери. Першого разу вавилонський правитель взяв у полон царя Єгояхіма разом із юдейською елітою, військовими та ремісниками, а другого - вщент зруйнував місто й Храм. Після того, як Вавилон захопив перський цар Кір ІІ, юдеям дозволили повернутись на батьківщину та відбудувати Храм.
Фото: picture-alliance/Mary Evans Picture Library
Римське та візантійське панування
Починаючи з 63 року до н.е. Єрусалим перебуває під пануванням Рима. Місцеве населення протестує, що має наслідком Юдейську війну, розпочату у 66 році н.е. Чотири роки по тому війна завершується перемогою Рима і другим зруйнуванням Єрусалима та Храму римлянами. Епоха римського та візантійського панування в регіоні триває близько 700 років.
Фото: Historical Picture Archive/COR
Завоювання арабами
Арабські війська, що вдерлися на землі візантійців, увійшли і в Палестину. За наказом халіфа Омара загони арабів 637 року оточили та захопили Єрусалим. Це стало початком мусульманського панування, під час якого регіон потрапляв під контроль різних мусульманських правителів. Місто часто переживало облоги та переходило з рук в руки.
Фото: Selva/Leemage
Епоха Хрестових походів
Християнський світ відчував дедалі більшу загрозу з боку турків-сельджуків, чиє правління розпочалося 1070 року. Тож Папа Урбан ІІ закликав до Хрестового походу. Впродовж майже 200 років європейці провели п'ять Хрестових походів саме з метою захопити Єрусалим. Іноді це вдавалося. Але 1244 року хрестоносці остаточно втратили контроль над містом, і воно знову перейшло під контроль мусульман.
Фото: picture-alliance/akg-images
Османи та британці
Після завоювання у XVI столітті турками-османами Єгипту та Аравії Єрусалим став адміністративним центром османської провінції. Перші десятиліття османського пануння принесли місту значний економічний підйом. Після перемоги британців над турками 1917 року Палестина та Єрусалим перейшли під контроль Великобританії.
Фото: Gemeinfrei
Розділене місто
Після Другої світової війни британці відмовилися від мандата над Палестиною. ООН проголосувала за поділ територій таким чином, щоб дати батьківщину тим, хто вижив під час Голокосту. Одразу після цього деякі арабські країни оголосили Ізраїлю війну. До 1967 року місто було розділене на ізраїльську західну та йорданську східну частини.
Фото: Gemeinfrei
Східний Єрусалим знову переходить до Ізраїлю
1967 року Ізраїль перемагає у Шестиденній війні проти Єгипту, Йорданії та Сирії. Ізраїльські війська захопили Сінайський півострів, Сектор Гази, Західний берег річки Йордан, Голанські висоти та Східний Єрусалим. Вперше з 1949 року ізраїльтяни знову отримали доступ до Стіни плачу. Офіційно Східний Єрусалим спочатку не анексували, а лише адміністративно інтегрували.
Мусульмани можуть і надалі відвідувати свої святині
Відтоді влада Ізраїлю не забороняла мусульманам відвідувати розташовані в цьому місті мусульманські святі місця, зокрема мечеть Аль-Акса - третьої за значенням святині ісламу. Храмова гора має автономну мусульманську адміністрацію. Мусульмани можуть заходити на Храмову гору та в мечеть Аль-Акса й молитися тут.
Фото: Getty Images/AFP/A. Gharabli
Остаточний статус і досі не визначений
Єрусалим і досі вважається перешкодою на шляху до миру між Ізраїлем та Палестиною. 1980 року Ізраїль оголосив усе місто своєю "вічною та неподільною столицею". Після того, як 1988 року Йорданія відмовилася від своїх претензій на Західний берег річки Йордан та Східний Єрусалим, було проголошено Палестинську державу. І ця держава претендує на Східний Єрусалим як свою столицю, принаймні теоретичну.