Російське життя стає дедалі цікавішим. Ось з'явилося повідомлення, що найближчим часом відбудеться реформа спецслужб. Замість усе ж таки досить вегетаріанського в порівнянні з радянськими часами ФСБ виникне нове (але, здавалося б, назавжди забуте старе) державне утворення післявоєнних сталінських часів - МДБ, міністерство державної безпеки.
Якщо судити за аналогією з колишнім міністерством, то це означає: гайки закрутять так, що непереливки буде всім. МДБ сталінських часів прославилося боротьбою з космополітизмом, яка вилилася як в нещадну, аж до абсурду, боротьбу із Заходом, так і в потужну антисемітську кампанію. Ця кампанія до кінця сталінського правління обернулася "справою лікарів", "вбивць у білих халатах", і підготовкою масової висилки радянських євреїв до Сибіру. Була серед іншого і "ленінградська справа": перебили як ворогів народу більшість керівників Ленінграда всіх рівнів. Ленінграда після героїчної блокади. З культурних подій часів МДБ особливо запам'яталося цькування Ахматової і Зощенко, яке вкрай затероризувало радянську інтелігенцію.
Для людини, яка принаймні поверхово знає історію сталінських часів, МДБ - це дуже невдала абревіатура для державної установи, по суті, гірше навіть за всім відомий утворений після Сталіна КДБ, який не вдавався до узаконених тортур радянських громадян.
Кому і кого спало на думку лякати вже самою назвою МДБ? Натяк на можливі майбутні масові репресії? Загрозливо стиснутий кулак в бік зовнішнього ворога? Гнівний удар тим же кулаком по корупції в силових структурах, яка лізе назовні в диких розмірах і формах? Або ж просто солдафонська нечутливість до небезпечного словосполучення?
На ці питання ви не отримаєте відповідей. Тому що їх немає.
Життя в Росії дедалі більше стає схожим на спецоперацію з таємничою метою. Такого дивного явища не було протягом всієї російської історії. При царях будували суспільство на основі самодержавства, православ'я і народності - трьох зрозумілих орієнтирів. Комуністи запропонували тему світлого майбутнього, де від кожного за здібностями, кожному за потребами. Навіть за Сталіна, коли комунізм змішався з міцною імперською свідомістю вождя, було зрозуміло, що ми йдемо під прикриттям світової революції до світового панування. Не вийшло, звичайно, в повному обсязі, але багато, особливо на сході Європи, вдалося. За Горбачова і Єльцина заговорили про загальнолюдські цінності: справа зрушила в бік шлюбу із Заходом. Не вдалося, але спробували.
З приходом Путіна союз із Заходом швидко похитнувся, але віра в те, що вдасться створити комфортне суспільство споживання, похитнулася набагато пізніше. На це пішло кілька років, протягом яких думали наздогнати Португалію за рівнем життя. Потім стало зрозуміло: не наздоженемо. Не ті в нас у Росії китайські мізки, за допомогою яких можна завалити світ своєю продукцією. І замість суспільства споживання поступово вималювалася картина тяжкої втрати.
Стало шкода розвалу Радянського Союзу. Аж до трагічних заяв найвищої влади стало боляче і шкода. Адже саме там, за сталінських часів, склалася ідеальна модель держави соціальної справедливості та супердержави. Додай тільки до соціальної справедливості робочу модель православ'я і - в дорогу, назад до колишньої слави!
Але відкрито говорити про рух в бік Радянського Союзу не прийнято. Все потопає в тумані. Утім, туман все-таки недостатньо щільний: рух видно. Точніше, тільки обриси руху. Ось чому вітчизняні ліберали переконані, що влада весь цей рух рачки, назад, в бік Радянського Союзу, робить заради збереження себе в Кремлі. А православна церква переконана, що прийшов час розірвати зв'язки з чужими російському народу західними цінностями і допомогти державі в її зміцненні. А сама влада переконана, що модель СРСР - єдина правильна модель для духовного народу.
Але тут вкралася одна важлива деталь. Радянський Союз був утопією, філософськи побудованою на марксизмі та імперських мріях 19-го століття. І ця держава трималася головним чином на силі зброї і загальному страху.
Висновок зрозумілий. Переносячи цю утопію в 21-е століття, російські правителі-романтики перетворюють рух Росії в спецоперацію, під час якої в романтичному тумані ми приєднуємо Крим, мріємо про Новоросію, а в політичній програмі Жириновського вже стоїть пункт повернення до кордонів СРСР. Сусідам страшно, і цей страх поступово перетворює їх на ворогів. А населення, відірвавшись від товарної соски Заходу, відчуває деякі реальні труднощі. Втім, воно вірить федеральному телевізору і голосує так, як і потрібно, щоб одного разу дивним чином опинитися у наддержаві з усіма наслідками, які з цього випливають. Але тому, що шлях до супердержави тернистий, то потрібні могутні помічники.
І ось тут вимальовується фантом МДБ. Не який-небудь держкомітет з розмитими повноваженнями (КДБ), а саме повноважне міністерство буде бити по перевертням. По тим, хто в силових структурах згоден з утопією, а сам живе згідно підлого капіталізму. Це перше. Друге: міністерство буде нетерпимо до інакомислення, "п'ятої колони" середнього, креативного класу, який не перейнявся утопією. Третє: негаразди, які чекають маси населення на шляху назад, в світле минуле, можуть привести до спонтанних бунтів, які відомі з російської та радянської історії. До цього треба поставитися з усією відповідальністю духовно просвітленого будівельника утопії. І не втратити свою владу, бо ніхто інший не готовий вести народ до суспільства, що поєднує кращі сторони самодержавства і комунізму.
Наскільки ці плани здійсненні, я не знаю, бо незрозуміла міра терпіння і відданості мас і еліт. Наскільки МДБ відповідатиме традиціям свого старшого сталінського брата? Це залежить від волі правителя. Ну, і від ситуації в світі. Адже якби не вибоїни і ями на цій кремлівській утопічній дорозі, якби не ринули до Європи дурні сусіди-українці, росіяни вже сьогодні були б всі в СРСР, а МДБ стало б їх доброю матір'ю-заступницею.