Ці дні й кадри увійдуть до польської історії. Зворушливі й жахливі одночасно.
- З одного боку демонстранти, які запалили свічки перед будівлями судівсвоїх міст - як символ того, що вважають правову державу померлою. На будівлю Верховного суду спроектували світловий напис: "Це наш суд".
- Опозиційні депутати, які під час засідання парламентського комітету з правових питань встали і заспівали "Іще Польща не загинула" (гімн Польщі - Ред.), а під час пленарного засідання скандували: "Незалежні суди!"
- Президент Польщі Анджей Дуда, який уперше свою власну партію закликав до поміркованостій наблизився до опозиції.
Потворні спогади
З іншого боку ці дні запам'ятаються жахливими картинами:
- Націонал-консервативний голова єдиноправлячої партії Ярослав Качинський, який у Сеймі, в обхід усіх правил просто з трибуни напустився на опозицію, обізвавши її представників "убивцями мого брата", "підступними загарбниками" та "шельмами".
- Галасування і бійки, яких у польському парламенті в період новітньої історії раніше не було. Загородження й перекриття, що перетворили Сейм на фортецю.
- Поліція в стані бойової готовності. Безкінечна напруга. Повсюдні ненависть і зневага. Країна в надзвичайному стані.
Помірковані прибічники перелякані
Однак усі ці події несуть у собі і щось таке, що певним чином налаштовує на оптимізм. Чимало поміркованих виборців партії Качинського справді перелякалися: сплеск ненависті оголив справжнє обличчя жадібного до влади лідера партії. Це лише посилює підозру в тому, що в його випадку фактично йдеться про помсту. Подолання персональної душевної травми. Він відчуває себе ображеним і реагує на це політичними засобами. Чи справді Качинському потрібні поступливі суди, щоби покарати Дональда Туска та інших "шельм", яких він вважає відповідальними за смерть свого брата?
Нічний виступ Качинського у Сеймі мабуть є початком його політичного кінця. В будь-якому разі було зрозуміло, що це колись станеться: поляки, які в 20 столітті успішно захистили свою свободу від двох зовнішніх тоталітарних загарбників, не дозволять відібрати цю свободу і всередині країни. Таким чином відхід від чинної урядової політики є лише питанням часу - і витрат.
А витрати можуть бути чималими. Якби Єврокомісія втілила свою погрозу і застосувала 7 статтю Договору ЄС, іміджеві втрати були би чималими - навіть якби союзник Качинського Віктор Орбан, скориставшись своїм вето, імовірно, спробував би відвернути найгірше з можливих покарань - позбавлення голосу в Раді ЄС. Справді великі витрати потягнув би за собою закид у порушенні Договору ЄС. Зрештою, тут вирішують не уряди держав ЄС, а Єврокомісія та Європейський суд, який також може накладати грошові штрафи. А якщо справа дійде ще й до урізання, наприклад, сільськогосподарських субсидій, то Качинський уже напевно не переживе гніву польських селян.
Хто сіє вітер, пожинає бурю
Безцінними, однак, є здоров'я й життя кожного польського громадянина. З огляду на конфронтаційний та безкомпромісний стиль політики Качинського, так само як і отруєну і сповнену ненавистю атмосферу в країні, для ескалації достатньо лише іскри. "Хто сіє вітер, пожинає бурю" - не даремно сказано в Старому Заповіті. І поляки вже поклали достатньо жертв за свою свободу. Вони заслужили зрештою жити в стабільному мирі та волі.
Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.