Несприйняття виникло ще до того, як Єврокомісія надала свої пропозиції. Ціла низка держав одразу впадає в паніку, уявивши, що доведеться приймати більше людей. При цьому дотеперішня так звана "дублінська система" фактично провалилася. За її нормами, біженці повинні просити притулку в тій державі ЄС, у якій потрапляють на територію Євросоюзу.

Через своє географічне розташування на середземноморських маршрутах це в першу чергу Італія, Греція та Мальта. Тобто теоретично кілька країн на півдні ЄС мусять дбати про майже всі заяви на отримання притулку. Вони обґрунтовано боронилися проти цього в той час, як чимало інших країн на півночі ЄС не бачили жодної причини змінювати щось у чинних правилах.

Відлякують поганими умовами

В умовах, коли напір біженців наростає, деякі країни, де ця проблема особливо велика, перейшли до спроб обійти систему. Італія свідомо відряджала біженців на північ ЄС, куди більшість із них і так хотіли. У таборах для шукачів притулку у Греції та Болгарії свідомо створювали такі погані умови, що гуманітарні організації били на сполох і не радили знову посилати до цих країн біженців, які пробиралися в бік Північної Європи. Так ці країни за своє ганебне ставлення до біженців отримали "винагороду" - зменшення кількості заяв на отримання притулку.

Тут Єврокомісія мала б подбати про дотримання спільних для всіх стандартів. Великобританія та Ірландія, у свою чергу, тримаються осторонь Шенгенського простору і завдяки острівному розташуванню мають ще один бар'єр, щоб відмежуватися від біженців, які намагаються потрапити на північ Європи.

Чехія прийняла 70 сирійців

Так і виходить, що нині з десяток країн ЄС приймають три чверті всіх біженців. В абсолютних цифрах Німеччина - мета номер один для шукачів притулку. Відповідно наростає тиск щодо справедливішого розподілу біженців. Пропозиція Єврокомісії розподіляти їх відповідно до кількості населення, потужності економіки та рівня безробіття в окремих країнах ЄС - доцільна.

Але поки що з того нічого не вийде. Великобританія та Ірландія вже заявили про сумніви, як і Данія, Польща, балтійські держави, Угорщина, Чехія та Словаччина. Деякі обґрунтування говорять самі за себе. Приміром, чеський прем'єр-міністр Богуслав Соботка вважає: "Уряди знають найкраще, що вони можуть надати в рамках загальної солідарності". Потім він додав, що його країна прийняла 70 біженців із Сирії. Сімдесят! Угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан оголосив увесь план "божевільним" і лаконічно висловився, що його країна - не мультикультурне суспільство. Крапка. Ось так просто все це для нього.

Відмежуватися хочуть усі

Цікаво, що взагалі-то всі уряди погоджуються, що ЄС має більше робити проти контрабандистів і рятувати людей від потопання. Але насправді більше йдеться про відмежування, ніж про життя людей.

Британський міністр внутрішніх справ Тереза Мей щонайменше чесно каже, що ЄС має відсилати назад до Північної Африки судна, які перетинають Середземне море. Це австралійське вирішення проблеми, яке, за даними глави уряду Австралії Тоні Абботта, "врятувало" багато-багато життів. Усе-таки в першу чергу воно завадило потрапити до Австралії багатьом-багатьом шукачам притулку. Але, по-перше, Європа фізично не може так легко відмежуватися, як Австралія, а по-друге, здійснювати таку політику політично неможливо.

Зрозуміло, що кількість біженців і надалі зростатиме. Звісно, ЄС не може прийняти кожного, хто цього хоче. Євроспільнота муситиме реагувати мішаниною репресивних, політичних та гуманітарних заходів. Байдуже, яким чином, але проблема розподілу залишиться. Географічне розташування не повинно бути визначальним фактором стосовно того, скільки та чи інша країна може приймати біженців. Так само і європейська політика не повинна бути тільки питанням щедрості окремих країн.