З листопада минулого року населення Ірану переживає справжній контрастний душ з почуттів. Тоді сотні тисяч людей в усій країні вийшли на вулиці з протестом проти суттєвого підвищення цін на бензин. Люди були невдоволені станом економіки країни загалом та корупцією серед владної верхівки країни зокрема. Ці демонстрації були придушені дуже жорстко - сотні осіб були вбиті іранськими силовиками, а тисячі опинилися за ґратами. Але причини, через які люди тоді вийшли на вулиці, нікуди не поділися. І хоча тоді усе відбувалося досить жорстко, але ці події видавалися лише черговим спорадичним протестом, які спалахують в Ірані через невдоволення людей з різних причин.

Це враження посилилося на початку січня, коли Ісламська Республіка пережила найбільші маніфестації за свою 40-річну історію: і не проти керівництва країни, а проти США. Вбивством генерала Касема Сулеймані - чи не найвпливовішого представника іранського військового командування - Вашингтон знову лише підкріпив свій образ ворога і агресора, який десятиліттями створюється політичною верхівкою у Тегерані.

Симпатія і захоплення представником режиму

Генерала Касем Сулеймані, командувач спецпідрозділу "Корпусу вартових ісламської революції" "Аль-Кудс", вважали головним стратегом і командиром під час військових операцій Ірану проти "Ісламської держави" (ІД) в Іраку та Сирії. Він координував співпрацю з ліванським угрупованням "Хезболла", а також, вочевидь, відповідав за підтримку повстанців-хуситів у Ємені. Тобто Сулеймані був абсолютним представником іранського правлячого режиму.

Водночас багато іранців зі симпатією ставилися до нього та захоплювалися ним, попри те, що він неабияк проявив себе у служінні "в інтересах держави". Звісно, частково цей погляд був нав'язаний офіційною інформаційною політикою та пропагандою в Ірані. З іншого боку, почасти це захоплення є виправданим: генерал на публіці поводився стримано, часто з'являвся в очолюваному ним підрозділі та боровся нібито за "справедливі речі". Особливо у випадку з ІД: тут Сулеймані зайшов так далеко, що навіть на початку становлення ІД в Іраку опосередковано координував свої дії зі США. Допоки Сулеймані боровся проти ІД, більшістю іранського населення він сприймався як захисник нації, оскільки сунітська ІД розглядається шиїтським Іраном як ворог.

Тому для політичної верхівки Ірану у Тегерані час з моменту вбивства генерала і до його поховання став гарною можливістю використати цю симпатію до Сулеймані, продемонструвавши нібито солідарність населення з урядом країни. Кількість людей, які виходили на жалобні акції в різних куточках Ірану, була вражаючою. Але іранські політики помиляються, якщо вважають, що невдоволення народу їхніми власними правителями тепер зникла, поступившись місцем новим прокльонам на адресу США.

Знову критика демонстрантів на адресу уряду

Зараз це підтверджується драматичним чином, оскільки тепер демонстранти вийшли на вулиці із обвинуваченнями у некомпетентності на адресу влади, а також, очевидно, у великій зневазі до власного народу. Після того, як Іран офіційно протягом кількох днів стверджував, що український літак впав під Тегераном 8 січня через технічні причини, згодом виявилося, що він був збитий ракетою "Корпусу вартових ісламської революції".

Було вбито 176 осіб, що перебували на борту літака, більшість з них були іранцями або мали подвійне громадянство, зокрема й іранське - таким підсумок бачить більшість іранського населення. В країні абсолютно не розуміють, чому Тегеран спочатку намагався приховати справжні причини трагедії, та вимагають - як і країни, чиї громадяни є серед загиблих в катастрофі - вичерпної інформації щодо події та притягнення винних до відповідальності. При цьому насамперед мається на увазі не та особа, яка натиснула на кнопку, що спричинило трагедію. А ті особи, які у вибохово небезпечних умовах, що панували тоді у зв'язку з протистоянням зі США, не вжили заходів з безпеки - наприклад, не призупинили заздалегідь польоти літаків цивільної авіації.

Нові демонстрації є поки що значно меншими у порівнянні з тими, які були раніше, але вони можуть легко розростися у масштабах. І тут з'являється президент США Дональд Трамп і пропонує демонстрантам захист і підтримку. При тому, що іранці цього зовсім не бажають. Для них йдеться про те, щоб через 40 років після ісламської революції нарешті отримати законність та порядок.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.